Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів

Удосконалення методичної майстерності –

це передусім самоосвіта,

особисті ваші зусилля,

спрямовані на підвищення власної культури праці

і в першу чергу культури мислення.

В.Сухомлинський

Удосконалення рівня професійної компетентності – один з основних напрямків реформування системи освіти. Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать:

·        « Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру».                                                         Закон України « Про освіту»

·        « Підготовка педагогічних  і науково-педагогічних працівників,

їх професійне самовдосконалення – важлива умова модернізації освіти »

                                                               Національна доктрина розвитку освіти

     Виходячи з цього, головними завданнями післядипломної педагогічної освіти та методичних служб стали питання стимулювання самоосвіти і саморозвитку педагогічних кадрів та надання своєчасної методичної допомоги у даному напрямку.

     Таким чином, основною формою удосконалення рівня професійної компетентності вчителя є професійне самовдосконалення шляхом цілеспрямованої самоосвітньої діяльності.

     Сучасна педагогіка має потребу у висококваліфікованих спеціалістах, які здатні творчо підходити до організації навчально-виховного процесу та досягати високих якісних результатів.

     Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що виникає потреба у досконалій організації та управлінні самоосвітньою діяльністю педагогів.

Тому однією із задач післядипломної освіти педагогів є удосконалення роботи у міжкурсовий період за темою самоосвітньої діяльності шляхом стимулювання самоосвіти, саморозвитку та пошуку шляхів самореалізації особистості вчителів. Педагогічні працівники повинні бути здатні до беззупинного самовдосконалення, орієнтованого на відповідність динаміці дійсності.

         Завдання удосконалення професійної компетентності педагогічних кадрів, підвищення їх наукового та загальнокультурного рівня вирішуються через систему методичної роботи. У створенні особистісно орієнтованої системи професійного зростання вагому роль відіграє організація самоосвітньої діяльності. Завдяки моніторингу особистої педагогічної діяльності йде накопичення інформації про рівень якості самоосвіти педагога. Таким чином , у кожного педагога з’являється можливість прогнозувати та моделювати особистий розвиток, забезпечуючи безперервне професійне зростання.

     Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.

     Самоосвіта вчителя є основною формою підвищення педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи. Самоосвіта здійснюється індивідуально або колективно. Суто індивідуально її може виконувати високорозвинена особистість, діяльність якої  продуктивна і творча.

       Н.В.Бухлова пропонує розглядати самоосвітню діяльність як сукупність декількох «само»:

Ø     Самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;

Ø     Самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;

Ø     Самовизначення – вміння вибирати своє місце в житті, в суспільстві, усвідомити свої інтереси;

Ø     Самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;

Ø     Самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей;

Ø     Самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;

Ø     Самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність;

Ø     Саморозвиток – результат самоосвіти.

Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність вчителя і, як наслідок,  формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж.

     У педагогічній літературі виділяються такі принципи самоосвіти вчителя:

1.  Принцип цілісності ( системність самоосвітньої діяльності ).

2.  Принцип діяльності ( практична спрямованість роботи ).

3. Принцип мобільності ( відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).

4. Принцип самореалізації ( впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).

5. Принцип самореалізації ( здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).

Досконала організація самоосвіти залежить від багатьох факторів. Багато залежить від мотивів самоосвіти, об’єктивної  і суб’єктивної  значущості, теоретичної і практичної підготовки, ступеня оволодіння вміннями здійснювати  самоосвітню роботу, фізіологічного й емоційного стану та інших факторів.

Основні принципи

організації самоосвітньої роботи вчителів

1. Взаємообумовленість мети, суті, змісту, структури методичної роботи і суспільних потреб, педагогічної практики. Цей принцип вимагає, зокрема, єдності ідейно-політичної та професійної підготовки педагога, посилення уваги до методологічних знань.

2.  Безперервність і систематичність підвищення кваліфікації та професійної майстерності працівників упродовж всієї педагогічної діяльності.

3. Комплексне вивчення питань соціології, психології, дидактики, теорії виховання, наукових основ викладання навчальних предметів та поєднання науково-теоретичної підготовки з оволодінням уміннями та навичками, необхідними в педагогічній діяльності.

4.  Випереджальний характер підвищення кваліфікації педагога, своєчасне отримання наукової інформації, рекомендацій психолого-педагогічної науки і кращого педагогічного досвіду.

5. Урахування рівня підготовки та індивідуальних інтересів учителів, диференціація змісту і методів методичної роботи.

6. Узгодженість і наступність підрозділів методичної роботи та курсової підготовки, ретельне виконання вчителями до курсових завдань, що дає змогу ліквідувати розрив між практичною діяльністю педагога, узагальнення його досвіду, тобто формування творчого мислення педагога.

7. Взаємозв’язок методичної роботи з творчими пошуками окремих педагогів і всього колективу.

Аспекти вибору змісту і форм

 самоосвітньої роботи вчителів

·        Опрацювання законодавчих та нормативно-правових документів з питань освіти;

·        Вивчення нових наукових ідей, найактуальніших педагогічних проблем ( у відповідності до науково-методичної проблеми школи );

·        Вивчення передового педагогічного досвіду;

·        Робота над індивідуальною психолого-педагогічною проблемою, докурсовим та післякурсовим завданням.

         Основні компоненти самоосвітньої діяльності

                                     

1.     Стартовий інтелектуальний потенціал – це певний обсяг знань, умінь та навичок, набутих учителем. Знання – фундамент пізнавальної діяльності. При постійному саморозвитку вчителя постійно удосконалюється рівень інтелектуальної компетентності вчителя, а саме:

·        стан науково-теоретичної підготовки;

·        стан психолого-педагогічної підготовки;

·        стан методичної підготовки;

·        стан технологічної підготовки.

2.     Мотиви формування безперервної самоосвіти.

Під мотивацією розуміють сукупність внутрішніх та зовнішніх сил, які збуджують педагога до діяльності та надають їй певного смислу. Серед мотивів найчастіше зустрічаються:

·        прагнення до постійного самовдосконалення;

·        прагнення до самовираження ;

·        прагнення самореалізації та самоствердження особистості;

·        професійне зростання;

·        розширення кругозору;

·        підвищення рівня розвитку усіх видів компетентностей;

·        наявність пізнавальної зацікавленості;

·        створення позитивного іміджу серед  учнів, батьків, колег;

·        підвищення кваліфікаційної категорії під час атестації;

·        отримання нагород;

·        підвищення особистісного рейтингу на різних рівнях підпорядкування.

          Психологи виділяють в структурі мотивації такі компоненти:

                -  самосвідомість,

                 - самовиховання,

                 - самонавчання.

3.     Навички самостійного оволодіння знаннями – це навички, набуті людиною на підставі власних психофізіологічних особливостей та удосконалені у процесі життєдіяльності:

·        читання;

·        слухання;

·        спостереження;

·        експеримент.

4.     Уміння розумової діяльності:

·        чуттєве пізнання;

·        техніка мислення;

·        вибір проблем та шляхів рішення.

5.     Уміння самоорганізації пізнавальної діяльності – це вибір джерел пізнання:

·        вибір форм самоосвіти;

·        планування;

·        організація робочого місця;  самоорганізація;

·        самоаналіз; самоконтроль.

ДОПОВІДЬ НА ТЕМУ: «КРЕАТИВНА ОСВІТА ДЛЯ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ОСОБИСТОСТІ»

Сучасна педагогіка характеризується переосмисленням і зміною багатьох поглядів і підходів, відмовою від деяких усталених традицій та стереотипів. Сьогодення потребує від педагога-практика високого професіоналізму, володіння сучасними технологіями навчання і виховання, бажання та вміння постійно вчитися і самовдосконалюватися, творчого підходу з одного боку й деякої прагматичності та раціоналізму з іншого. Для сучасної освіти характерним є пошук нових педагогічних можливостей, що пов’язано з відмовою насамперед від традиційного навчання та виховання, з ідеєю цілісного педагогічного процесу як системи, що спирається на теорії загальнолюдських цінностей, гуманізації, особистісно-орієнтованого підходу до суб’єкту і об’єкту навчання.

Сучасне життя вимагає від педагога введення в процес навчання і виховання педагогічних інновацій – створення, поширення й використання нових засобів (нововведень) для розв’язання тих педагогічних проблем, які досі розв’язувались по-іншому. На мою думку, для успішної реалізації цих нововведень не останню роль повинно відіграти інтерактивне навчання. Це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. А пізнавальна діяльність учнів веде до розвитку їх пізнавально-творчих здібностей, тобто креативності особистості. В основі креативності лежить розвиток системного мислення і уяви. А сама креативність це і є здатність до творчості нетрадиційними, інноваційними методами.

В сучасній методиці виділяють чотири основні аспекти креативності:

- середовище (креативність особистості прогресує за індивідуальних відмінностей, що передбачає її існування в сприятливому середовищі);

- особистість (до творчих характеристик креативної особистості належать самостійність суджень, упевненість у собі, вміння знаходити позитив у труднощах, естетична орієнтація й здатність ризикувати);

- креативний процес (мотивація, збір фактів, накопичення їх у певному порядку – тобто мислення з підключенням фантазії, уяви, інтуїції);

- креативний продукт (результат творчої діяльності людини: офіційно визнані суспільством і «особисті», що мають значення лише для їхнього автора).

Для творчого мислення (креатину) потрібні вправи з відповідними «інструментами» за відповідних умов.

Основою творчого розвитку й становлення творчої особистості дитини є високий рівень пізнавальної мотивації. ЇЇ проявами є надзвичайна допитливість, самостійна постановка запитань щодо всього нового, винахідливість в іграх, формулювання ідей.

Творчі здібності швидко розвиваються в дошкільний період і потім у 3 класі, а також, хлопчики перевищують у цьому дівчаток. Різке зменшення креативності спостерігається, коли хлопчики починають цікавитися дівчатками. Надалі активізація творчих здібностей спостерігається в 5-6 класах, а в 7 знижується. Для 8-11 класів характерне зростання креативності.

Стосунки «учитель - учень» необхідно спрямовувати на творчість. Вони мають ґрунтуватися не на ситуації «стимул - відповідь», а на природних взаєминах співпереживання.

Основним психічним процесом, який забезпечує творчу діяльність, є уява. Адже вона здатна оперувати образами й трансформувати їх за умов браку повної інформації.

Для вироблення уяви можна використовувати такі вправи: «Створи образ літери (цифри, знаку, символу)», «Створи образ звука», «Склади образ складного звука», «Зворотне завдання: вгадати звук або літеру (символ)», «Створи предмет із новими властивостями», «Біном фантазії», «Казка-калька», «Вигадай незвичайну ситуацію», «Зроби морфологічний аналіз», «Основні прийоми фантазування: а) «Навпаки», б) «Дроблення – об’єднання», в) «Прискорення – уповільнення дії», г) «Збільшення – зменшення факту», д) «Безперервність - квантування», е) «Універсалізація - спеціалізація» та ін.»

Отже, розвиток системного мислення та уяви, тобто креативність – це одна із провідних ознак інноваційної особистості.

посилання на youtube-канал

https://www.youtube.com/channel/UCCh9EiNizRf34UXdM2Skchg?view_as=subscriber

посилання на блог

https://allabuluyklll.blogspot.com/

Урок з географії 6 клас Тема. План, його основні ознаки. Умовні знаки плану. Визначення напрямків на плані.

Тема.  План, його основні ознаки.  Умовні знаки плану. Визначення напрямків на плані. Складання плану за допомогою умовних топографічних знаків.
  Мета:  назвати основні елементи плану місцевості; показати способи використання масшта -бу, визначення напрямків на плані та умовних знаків; показати способи використання
умовних знаків плану, різних видів масштабу; показати різницю в  способах та перева -гах використання друкованих і  електронних планів та карт і  їхніх фрагментів; продо -вжити формування навичок вимірювання відстаней та азимута на плані за допомогою
масштабу; оцінити значення плану місцевості та карти для себе і  своєї родини.
  Обладнання:   підручник, атлас, план місцевості, топографічні карти, картки й  фішки (8  шт. на од -ного учня) для гри в  топографічне лото.
  Тип уроку:   комбінований.
 Основні поняття та назви:   план місцевості, умовні знаки лінійні, значкові, контурні, топографічна карта.
 Очікувані  результати:  учні зможуть: називати елементи плану місцевості, масштаб, напрямки, умовні
знаки; користуватися умовними знаками плану, різними видами масштабу; читати
друковані та електронні карти, плани, їхні фрагменти; вимірювати відстані на плані
за допомогою масштабу; визначати азимут, масштаб плану місцевості; складати еле -ментарний план за допомогою умовних знаків; порівнювати зображення місцево  сті
на глобусі, космічному знімку, карті, аерознімку, плані, малюнку; пояснювати від -мінності у  масштабі, способах зображення географічних об’єктів на карті і  плані;
оцінювати значення плану місцевості та карти для себе і  своєї родини.
Хід уроку
  I.   Організаційний мО мент
  II.   а ктуалізація О п О рних знань і  вмінь
  ; Бесіда 
(Під час бесіди використовуються глобус, карти шкільного навчаль -ного  атласу,  аерофотознімки,  фотографії,  малюнки,  плани  місцевості.)
  1.   У  чому  полягають  подібність  і  відмінності  між  цими  зображен -нями  місцевості?
  2.   У  чому  переваги  кожного  з  цих  зображень?  У   чому  їхні  недоліки?
  3.   До  яких  карт  —  великомасштабних  чи  дрібномасштабних  —
можна віднести карти такого масштабу: 1 : 5 000  000, 1  : 25 000  000,
1 : 5000,  1  : 1000,  1  : 7 000  000?
  4.   Який  масштаб  дає  більше  відомостей  і  є  найбільш  зручним  для
роботи  з  вивчення  місцевості?
Висновок: на картах більшого масштабу можна побачити невели-ку  ділянку  місцевості  з   більш  докладним  зображенням  території.  Гео -граф  ніколи  не  розпочне  дослідження  будь-якого  району  без  уважного
вивчення  цієї  території  на  карті.  Фахівців,  що  займаються  вимірюван -ням  і  зображенням  невеликих  ділянок  Землі,  називають  топографами,
а  науку   —  топографією.
(Учитель  оголошує  учням  тему  та  основні  етапи  роботи  на  уроці,
називає  основні  поняття  і   терміни,  з  якими  шестикласники  працюва -тимуть,  разом  з   учнями  визначає  мету  і   завдання  роботи  на  уроці  від-повідно  до  його  теми,  перевіряє  готовність  школярів  брати  участь  в  етапі
під назвою «Топографічне лото» (чи всі учні виготовили картки з   умов-ними  знаками  топографічної  карти).)
  III.  вивчення нО в О гО  матеріалу
  ; План вивчення нового матеріалу
  1.   План,  його  основні  ознаки.  Умовні  знаки  плану.
  2.   Визначення  напрямків  на  плані.
  3.   Складання  плану  за  допомогою  умовних  топографічних  знаків.
1.   План, його основні ознаки.   Умовні знаки плану
  ; Повідомлення учнів
Учні,  які  отримали  випереджальне  завдання,  виступають  із  ко-роткими  повідомленнями  про  топографію.
Перший  учень
 Топографія  (від  давньогр.  слів  «місце»  і   «пишу»)  —  нау-кова дисципліна, що вивчає методи зображення географічних і  геометрич -них  елементів  місцевості  на  основі  знімальних  робіт  (наземних,  з  пові-тря  або  космосу)  і   створення  на  їх  основі  топографічні  карти  і   плани.
Топографія може розглядатися і   як самостійний розділ картогра-фії, що вивчає проблеми картографування територій, і   як розділ геоде-зії,  присвячений  питанням  проведення  вимірів  для  визначення  геоме -тричних  характеристик  об’єктів  на  земній  поверхні.
До  сфери  інтересів  топографії  належать  питання  змісту  топогра-фічних  карт,  методики  їх  складання  і   оновлення,  питання  їхньої  точ-ності  і  класифікації,  а  також  використання  інформації  про  місцевість,
що  міститься  в  них.
Другий  учень
Уперше  наземні  знімальні  роботи  для  виготовлення  топографіч-них  карт  почали  здійснюватися  в   XVI  ст.,  хоча  поширення  такого  ви-ду  зйомок  на  суто  науковій  підставі  почалося  у   XVIII  ст.  Перші  зйом-ки  з  повітря  (аерофототопографічні  зйомки)  були  виконані  на  початку
ХХ  ст.  в  ході  Першої  світової  війни.  Початок  космічного  етапу  зйомок
припав  на  кінець  60-х  рр.  ХХ  ст.
  ; Прийом «Слово вчителя»
(Розповідь  учителя  супроводжується  запитаннями  до  учнів,  за -вданнями для роботи з   географічною картою, текстом підручника тощо.)
Ви  вже  знаєте,  що  найточніше  нашу  Землю  зображено
на глобусі. Але зрозуміло, що ним незручно користуватися, наприклад
у  полі  чи  лісі.  І   щоб  зобразити  невеликі  ділянки  нашої  планети  з  по-дробицями, потрібні величезні глобуси. Тому місце глобуса   — у  шкільних
класах  і  географічних  кабінетах.  Часто  глобус  використовують  у   ство-ренні  якихось  пам’ятних  знаків,  монументів.
  Пригадайте, де, крім кабінету географії, ви бачили глобус.
  У  польових  умовах  набагато  зручніше  користуватися
планом  і  картою.  Розгорнув  їх,  переглянув,  а   потім  склав   —  і  в  кише-ню,  портфель  чи  рюкзак.  Зручно  і   географам,  і  геологам,  і  військовим,
і  туристам.  Що  таке  карта,  ви  вже  знаєте.
  А  що таке план місцевості?
Це  та  сама  карта,  тільки  невеликої  ділянки  місцевості
або  приміщення.  Наприклад,  ви  можете  скласти  план  класу,  житла,
подвір’я  школи  і  прилеглої  до  неї  частини  міста  чи  села.
А  тепер  уявіть  собі  таку  ситуацію:  одна  і  та  сама  місцевість,  на -приклад  подвір’я  школи,  сфотографована,  намальована  художником
і  зображена  на  плані.
  У  чому різниця між цими зображеннями?
Напевно, в  тому, що на фотографії і   малюнку зображено в  натураль-ному вигляді всі дійсні об’єкти місцевості, які на ній розташовані. На пла -ні   ж ми зображуємо всі предмети умовними знаками, наприклад: школа   —
прямокутник,  церква  —  хрест,  дерева  —  маленькі  кола  тощо.  На  відміну
від  фотознімка,  на  плані  ми  не  зображуємо  рухомих  об’єктів   —  машин,
людей, собак, птахів. Крім того, на плані й  на карті ми не позначаємо і  де-які  другорядні  предмети,  які  нас  не  цікавлять,  скажімо  урну  для  сміття.
Плани  складаються  переважно  в  масштабі  1 :  5000  і   більшому:
1 : 2000;  1  : 500;  1 : 100   тощо.  На  планах  позначають  стрілкою  напрям
«південь—північ».
Отже,  план і   карта   — це зменшене й  узагальнене зображен-ня  земної  поверхні  умовними  знаками  на  площині,  виконане  в  масштабі.
(Учитель  пропонує  учням  записати  це  визначення  в   зошиті.)
Вам уже відомо, що зобразити всі земні об’єкти на карті умовни-ми  знаками  неможливо  і  не  потрібно.  Перенасичена  об’єктами  карта
ускладнює  сприйняття,  з   нею  важко  працювати.  Тому  перед  людьми,
які  виготовляють  карти,  стоїть  досить  складне  завдання   —  вибрати
основні,  найнеобхідніші  об’єкти  і   не  зображати  об’єктів  другорядних.
Чим дрібніший масштаб географічної карти, тим більша кількість об’єктів
земної  поверхні  залишається  непозначеною.
  Як називають людей, які виготовляють карти?
 Умовні  знаки  показують,  чим  зайняті  ділянки  місце -вості,  які  об’єкти  на  них  розміщені.  Умовні  знаки,  що  зображують  на
плані  місцевості  географічні  об’єкти,  об’єднано  у  три  групи:  контурні,
значкові  та  лінійні.
Контурні  знаки  виконані  в   масштабі  кольором,  тому  з   їхньою
допомогою  можна  визначити  форму  і   розміри  об’єкта  (наприклад,  бо -лота,  лісу,  озера).
  Відкрийте план місцевості у шкільному навчальному атласі та назвіть об’єкти,
які позначають за допомогою контурних знаків.
Значкові  знаки  у  вигляді  геометричних  фігур,  символів,  малюн -ків  показують  об’єкти,  які  не  можна  позначити  в   масштабі  плану  або
карти  (наприклад,  джерело,  колодязь,  знаки  корисних  копалин).
  За допомогою плану місцевості визначте, які об’єкти позначають за допомо-гою значкових умовних знаків.
Лінійні знаки позначають на плані лінійні об’єкти: шляхи, річки,
кордони  тощо.  Їхню  довжину  показують  у  масштабі,  а   ширину   —  ні.
  Як ви думаєте, чому саме?
До  особливої  категорії  лінійних  знаків  належать  ізолінії,  тобто
лінії, що з’єднують точки з   однаковими значеннями зображуваних явищ.
  За планом місцевості в шкільному навчальному атласі назвіть об’єкти, які по-значають за допомогою лінійних знаків.
  ; Прийом «Географічна гра»
Учитель показує фотографію об’єкта на місцевості, учні піднімають
картки  з  відповідними  умовними  знаками,  які  вони  виготовляли  вдома.
2.   Визначення напрямків на плані
  ; Прийом «Слово вчителя»
Напрями  сторін  горизонту  визначають  не  лише  на  місцевості,
а  й  на  плані  і   карті.  На  плані,  як  правило,  напрям  «південь—північ»
позначено  стрілкою.  Якщо  її  немає,  північ  на  плані,  як  і  на  карті,  за -вжди  вгорі,  а  внизу   —  південь;  праворуч  —  схід,  ліворуч  —  захід,  між
ними розташовані проміжні сторони горизонту: північний схід і  півден-ний  схід,  південний  захід  і  північний  захід.
  ; Робота з  атласом
  Погляньте на топографічну карту атласу. Визначте напрями на цій карті. Ви-користайте компас для визначення азимутів окремих об’єктів на цій карті.
На  картах,  де  зображено  градусну  сітку,  напрями  сторін  горизон-ту  визначають  за  меридіанами  і   паралелями.  Меридіани  вказують  на-прям «північ—південь» (або навпаки), паралелі вказують напрям «схід–
захід» (або навпаки). Якщо карта лежить правильно, то завжди праворуч
від  вас  буде  схід,  а  ліворуч   —  захід;  угорі  карти  —  північ,  унизу  —  пів-день.  Із  ними  ми  попрацюємо  на  наступних  уроках.
 А тепер уявіть собі, що ви вийшли на якусь місцевість
із планом чи топографічною картою. І   вам необхідно, користуючись ці -єю  картою,  пройти,  наприклад,  5   км  і  досягти  певного  об’єкта,  що  на
ній  позначений.
  Поясніть, з  чого нам треба починати.
Спочатку потрібно знайти на карті чи плані місце свого розташу-вання. Його можна позначити, наприклад, хрестиком. Потім за компа -сом  ви  зорієнтовуєте  карту  (план).  Для  цього  кладете  компас  на  план
(карту)  і  повертаєте  доти,  доки  напрямок  стрілки  плану  «південь–пів-ніч»  або  напрямок  лівої  чи  правої  рамки  топографічної  карти  не  збі-житься  з  напрямком  стрілки  компаса,  яка  вказує  на  північ  (0°).
Наступним етапом вашої роботи буде визначення азимута на об’єкт
(предмет),  до  якого  вам  необхідно  дійти.  Для  цього  ви  лінійкою  прово -дите пряму лінію між місцем вашого знаходження та об’єктом, до яко -го  ви  хочете  дістатися.  Кут  між  напрямком  на  північ  та  потрібним  вам
об’єктом і   буде азимутом. Крім того, пряма лінія покаже вам найближ-чий  до  нього  шлях.  Якщо  він  проходить  через  болота,  високі  гори  та
інші  важкопрохідні  території,  вам  доведеться  їх  обходити.
Уздовж  маршруту  слід  намітити  орієнтири,  тобто  об’єкти,  які
видно  здалеку.
  Навіщо нам будуть потрібні ці орієнтири?
Наприклад,  ви  визначили,  що  азимут  на  потрібний  вам  об’єкт
становить  45°.  Знайшовши  в   цьому  напрямку  орієнтир  (високу  гору,
дерево,  трубу  тощо),  ви  ховаєте  компас  у  кишеню  і   йдете  до  цього  орі -єнтира. Стоячи біля нього, знову визначаєте азимут 45 ° і   шукаєте в  цьо -му  напрямку  ще  один  орієнтир.  І  так  далі.
Якщо   ж  ви  йдете  густим  лісом  чи  вночі,  мусите  майже  весь  час
тримати  перед  собою  компас.
Рухаючись  за  картою,  на  якій  зображено  ваш  маршрут,  важли-во  знати  не  лише  напрямок  просування,  а   і  його  протяжність.  Знаючи
середню швидкість свого пішого ходу, можна за часом визначити, скіль -ки  ви  пройшли  і  скільки  ще  залишилося.
  ; Прийом «Картографічна лабораторія»
Виконується робота з  використанням топографічної карти: опис
об’єктів,  які  є  в  певному  квадраті  карти,  пошук  шляху  від  одного
об’єкта  до  іншого  з   визначенням  азимутів  та  відстаней  з  використан -ням  масштабу  і  залежно  від  того,  які  топографічні  карти  використо-вує  вчитель,  які  з   них  є   в  навчальному  комплекті  дидактичних  мате-ріалів  кабінету.
3.   Складання плану за допомогою умовних топографічних знаків
  ; Прийом «Географічний диктант» 
Для  закріплення  знань  учням  можна  запропонувати  прочитати
текст,  в   якому  окремі  слова  замінено  на  топографічні  знаки,  або  замі-нити  слова  в  наведеному  тексті  умовними  знаками.
Школярі вирушили в  похід. Вони вийшли зі школи і   пішли по  шо-се   на  північ.  Через  400  м  вони  повернули  на  захід  і  пішли польовою  до-рогою ,  через  300   м  увійшли  до  невеликого  мішаного  лісу .  Пройшовши
ще  300  м,  діти  вийшли  з  лісу,  повернули  на  південний  захід  і   побачили
колодязь.  Через  100   м  почалася  лука,  яка  простягалася  вздовж  шляху
на  300  м  до річки ,  що  протікає  з   північного  заходу  на  південний  схід.
Школярі  перейшли  річку дерев’яним  мостом  і   продовжили  свій  шлях
стежиною ,  уздовж  берега  річки,  оточеної  невеличким  болотом .  Через
300   м  їм  зустрілася  поодинока  береза ,  від  якої  стежина  повернула  на
південь,  а  через  200   м  праворуч  від  шляху  — кар’єр.  Відпочивши,  шко-лярі  попрямували  на  схід  і  через  300   м  дійшли  до  річки,  яку  подолали
через  дамбу .  Далі  вони  рушили  на  північний  схід.
  ; Прийом «Географічна гра»
Учитель роздає на кожну парту картки зі словами, що позначають
певні  об’єкти  (мішаний  ліс,  річка,  дерев’яний  міст,  колодязь,  поодиноке
дерево  тощо).  Учитель  називає  слово  з   цього  переліку,  а  учні,  викорис -товуючи саморобні картки з   умовними знаками, кладуть їх зверху карт -ки  з  відповідним  словом.  (Гра  проводиться  за  принципом  лото.)
  IV.  узагальнення та систематизація знань
  ; Фронтальне опитування
  1.   Чи  існують  переваги  планів  і  карт  перед  глобусами?  У  чому  во -ни  полягають?  У  чому  недоліки  глобусів  і  карт?
  2.   Чи  існують  відмінності  між  планами  та  картами?
  3.   Які  масштаби  використовуються  для  складання  планів  місце-вості?
  4.   Як  позначаються  сторони  горизонту  на  плані  та  карті?
  5.   Поясніть,  як  визначається  азимут  за  картою,  коли  з  нею  руха-ються  на  місцевості.
  6.   Навіщо  потрібні  орієнтири?  Якими  з  орієнтирів  ви  користували-ся  у   своєму  житті?
  7.   За  яких  умов,  пересуваючись  місцевістю,  користуються  ком-пасом?
  8.   У  які  групи  об’єднано  умовні  знаки  топографічної  карти?  Наве-діть  приклади.
  ; Прийом «Домашня заготовка»
Учні  повинні  принести  на  урок  плани  міст,  які  вони  відвідали.
Учитель  запитує  учнів,  чи  стала  більш  зрозумілою  інформація,
яку  дає  та  чи  інша  карта,  після  сьогоднішнього  уроку.
  V.   п ідсумки ур О ку
  ; Прийом «Уявний мікрофон»
Передаючи  один  одному  уявний  мікрофон,  учні  відповідають  на
запитання.
  Як у  повсякденному житті мені знадобиться інформація, яку я  отримав
на уроці?
  VI.  дО машнє завдання 
1.   о працюйте відповідний матеріал підручника.
2.   Підготуйте повідомлення про підприємства України, які виготовляють
карти.
3. Принесіть на наступний урок кілька карт, які є  у вас вдома.