среда, 10 октября 2018 г.

План роботи циклічної комісії природничо-математичного циклу на 2018-2019 н. р.

№ з\п
Зміст роботи
Відповідальний
Примітка
1
Про виконання роботи м.о. за минулий навчальний рік та завдання на 2017-2018 н. р.
Булюк А. В.

2
Затвердження плану проведення предметних тижнів та проведення шкільних олімпіад. Розробити завдання для проведення шкільних олімпіад
Булюк А. В.
Жур О. А.

3
Розподіл доручень між членами циклічної комісії.
Булюк А. В.

4
Знайомство з новинками методичної та наукової літератури.
Деревцова Н. С.

Аналіз роботи методичного об'єднання вчителів природничо-математичного циклу за 2017 – 2018 навчальний рік


Шкільне МО вчителів природничо-математичного напрямку складається з 6  педагогічних працівників:
Булюк А. В. – спеціаліст, вчитель географії та фізики.
Жур О. А. – спеціаліст, вчитель біології та хімії.
Лучкова А. С. – вчитель математики, вища категорія.
Висоцька Ж. Ю. – вчитель музики, І категорія.
Павленко О. Д.  – вчитель фізичної культури, спеціаліст.
Деревцова Н. С. – вчитель трудового навчання, ІІ категорія.
Методична робота в МО – це  цілісна, заснована на досягненнях науки, передового педагогічного досвіду, та на конкретному аналізі навчально-виховного процесу система взаємопов’язаних мір, дій і заходів. Вона спрямована на всебічне підвищення кваліфікації професійної майстерності кожного вчителя, на розвиток творчого потенціалу педагогічного колективу МО в цілому, а в кінцевому результаті на вдосконалення навчально-виховного процесу, досягнення оптимального рівня освіти, виховання і розвиток конкретних учнів.
                Сучасному суспільству потрібна творча й активна особистість, здатна проектувати власне майбутнє життя, самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, приймати сміливі, нестандартні рішення.
Опрацювання нової науково-методичної проблеми передбачає зміну змісту освіти, освоєння нових навчальних програм, запровадження нетрадиційних форм педагогіки, пошук оригінальних методик викладання, конструювання нового досвіду на основі досягнень науки й передового педагогічного досвіду, перевірка його ефективності.
Отже, життя висуває нові вимоги, а вчитель раптово змінитися не може. У нього вже роками відпрацьовано свою методику, своє бачення вирішення освітянських питань. Розвиток методичної компетентності педагогічних працівників необхідно бачити як рівневу модель, що забезпечує індивідуальну траєкторію освоєння педагогом інноваційних педагогічних технологій – процесу інтегрування цих технологій у його професійну діяльність і підтримку його особистісно-професійного розвитку, тобто формування методичної компетентності відбувається двома шляхами: власне оволодіння технологіями під час професійної підготовки, професійної діяльності та шляхом застосування їх у навчанні педагогів.
Ось чому важливо саме в школі створити атмосферу, виховати в учителів смак до теорії, повагу до досвіду інших, прагнення до безперервного поповнення своїх знань. Тільки в поєднанні постійної самоосвіти й внутрішнього контролю педагогічної ідеї і досвід, які можуть стати внутрішнім досягненням учителя, а їх реалізація перетвориться в його потребує.
Сучасне суспільство характеризується швидкими змінами в усіх сферах життя, що особливо впливає на розвиток інформаційного, зокрема й освітянського простору. Тому вимогою сьогодення стає упровадження інноваційних освітніх технологій у навчально-виховний процесс.
Педагогічні працівники методичного об’єднання природничо-математичного циклу експериментують, пробують та успішно впроваджують нові ідеї, технології, методики. З упровадженням нових технологій було змінено й форму проведених уроків. У педагогічній практиці вчителів виникли нові форми уроків: урок-практикум, урок-пошук, урок-дискусія, урок-мандрівка, урок-панорама, урок-залік тощо.
На засіданнях шкільного методичного об’єднання обговорювались такі важливі питання:
·             аналіз моніторингового дослідження знань учнів нового набору;
·             про організацію виховної роботи з учнями, формування в них наукового світогляду засобами навчального предмета. аналіз стану викладання, якості знань, умінь і практичних навичок учнів;
·             аналіз системи роботи учителів з учнями, що мають низький рівень знань;
·             про проектну діяльність вчителів даного циклу та учнів;
·             про результати виконання навчальних програм та складання залікових робіт;

Вчителі готували доповіді: «Соціалізація творчої особистості у виховному процесі», «Педагогічні основи роботи з обдарованими та невстигаючими учнями», «Соціалізація школяра як предметна та ключова компетентність», «Розвиток фізичного  потенціалу вихованців у процесі вивчення предмета», «Організація практичної навчальної діяльності учнів на уроках фізики»,  опрацювали відповідну літературу, матеріали до ДПА з математики, біології, проводили відкриті уроки, обговорювали їх, обмінювались досвідом роботи, прийняли участь у виборі нових підручників для учнів 10 класу за новою програмою.
Під час навчального року в школі були проведені тижні з математики (вчителі Лучкова А. С.),географії і фізики (вчитель Булюк А. В.), біології та хімії (вчитель Жур О. А), тиждень мистецтва ( Висоцька Ж. Ю.), тиждень трудового навчання ( вчитель Деревцова Н. С.).
Проведення предметних тижнів показав рівень навчання учнів з предметів. Мета заходів була спрямована на розвиток пізнавального інтересу до наук природничо-математичного циклу.
У новому 2018-2019 н.р. вчителі природничо-матетичного циклу будуть працювати над вирішенням таких проблем:
1.     Підвищувати професійну кваліфікацію вчителів МО, використовуючи навчальні семінари, курси підвищення кваліфікації, круглі столи.
2.     Пропаганда й шляхи впровадження кращого педагогічного досвіду, досягнень психолого-педагогічної науки, інноваційних педагогічних технологій.
3.     Розвивати пізнавальні інтереси, творчі та інтелектуальні здібності, практичні навички учнів.
4.     Поглиблювати знання з ряду предметів (біологія, хімія, фізика, географія), використовуючи курси за вибором,  факультативи.
5.     Системно вивчати і оволодівати сучасними методами інноваційних технологій в науково-дослідницькій і проектній діяльності.
6.     Проводити інтегровані уроки.

Робота методичного об`єднання




понедельник, 8 января 2018 г.

Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів

Удосконалення методичної майстерності –
це передусім самоосвіта,
особисті ваші зусилля,
спрямовані на підвищення власної культури праці
і в першу чергу культури мислення.
В.Сухомлинський

Удосконалення рівня професійної компетентності – один з основних напрямків реформування системи освіти. Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать:
·        « Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру».                                                         Закон України « Про освіту»
·        « Підготовка педагогічних  і науково-педагогічних працівників,
їх професійне самовдосконалення – важлива умова модернізації освіти »
                                                               Національна доктрина розвитку освіти
     Виходячи з цього, головними завданнями післядипломної педагогічної освіти та методичних служб стали питання стимулювання самоосвіти і саморозвитку педагогічних кадрів та надання своєчасної методичної допомоги у даному напрямку.
     Таким чином, основною формою удосконалення рівня професійної компетентності вчителя є професійне самовдосконалення шляхом цілеспрямованої самоосвітньої діяльності.
     Сучасна педагогіка має потребу у висококваліфікованих спеціалістах, які здатні творчо підходити до організації навчально-виховного процесу та досягати високих якісних результатів.
     Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що виникає потреба у досконалій організації та управлінні самоосвітньою діяльністю педагогів.
Тому однією із задач післядипломної освіти педагогів є удосконалення роботи у міжкурсовий період за темою самоосвітньої діяльності шляхом стимулювання самоосвіти, саморозвитку та пошуку шляхів самореалізації особистості вчителів. Педагогічні працівники повинні бути здатні до беззупинного самовдосконалення, орієнтованого на відповідність динаміці дійсності.
         Завдання удосконалення професійної компетентності педагогічних кадрів, підвищення їх наукового та загальнокультурного рівня вирішуються через систему методичної роботи. У створенні особистісно орієнтованої системи професійного зростання вагому роль відіграє організація самоосвітньої діяльності. Завдяки моніторингу особистої педагогічної діяльності йде накопичення інформації про рівень якості самоосвіти педагога. Таким чином , у кожного педагога зявляється можливість прогнозувати та моделювати особистий розвиток, забезпечуючи безперервне професійне зростання.
     Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.
     Самоосвіта вчителя є основною формою підвищення педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи. Самоосвіта здійснюється індивідуально або колективно. Суто індивідуально її може виконувати високорозвинена особистість, діяльність якої  продуктивна і творча.
       Н.В.Бухлова пропонує розглядати самоосвітню діяльність як сукупність декількох «само»:
Ø     Самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;
Ø     Самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;
Ø     Самовизначення – вміння вибирати своє місце в житті, в суспільстві, усвідомити свої інтереси;
Ø     Самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;
Ø     Самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей;
Ø     Самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;
Ø     Самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність;
Ø     Саморозвиток – результат самоосвіти.
Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність вчителя і, як наслідок,  формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж.
     У педагогічній літературі виділяються такі принципи самоосвіти вчителя:
1.  Принцип цілісності ( системність самоосвітньої діяльності ).
2.  Принцип діяльності ( практична спрямованість роботи ).
3. Принцип мобільності ( відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).
4. Принцип самореалізації ( впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).
5. Принцип самореалізації ( здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).
Досконала організація самоосвіти залежить від багатьох факторів. Багато залежить від мотивів самоосвіти, об’єктивної  і суб’єктивної  значущості, теоретичної і практичної підготовки, ступеня оволодіння вміннями здійснювати  самоосвітню роботу, фізіологічного й емоційного стану та інших факторів.

Основні принципи
організації самоосвітньої роботи вчителів

1. Взаємообумовленість мети, суті, змісту, структури методичної роботи і суспільних потреб, педагогічної практики. Цей принцип вимагає, зокрема, єдності ідейно-політичної та професійної підготовки педагога, посилення уваги до методологічних знань.
2.  Безперервність і систематичність підвищення кваліфікації та професійної майстерності працівників упродовж всієї педагогічної діяльності.
3. Комплексне вивчення питань соціології, психології, дидактики, теорії виховання, наукових основ викладання навчальних предметів та поєднання науково-теоретичної підготовки з оволодінням уміннями та навичками, необхідними в педагогічній діяльності.
4.  Випереджальний характер підвищення кваліфікації педагога, своєчасне отримання наукової інформації, рекомендацій психолого-педагогічної науки і кращого педагогічного досвіду.
5. Урахування рівня підготовки та індивідуальних інтересів учителів, диференціація змісту і методів методичної роботи.
6. Узгодженість і наступність підрозділів методичної роботи та курсової підготовки, ретельне виконання вчителями до курсових завдань, що дає змогу ліквідувати розрив між практичною діяльністю педагога, узагальнення його досвіду, тобто формування творчого мислення педагога.
7. Взаємозв’язок методичної роботи з творчими пошуками окремих педагогів і всього колективу.

Аспекти вибору змісту і форм
 самоосвітньої роботи вчителів

·        Опрацювання законодавчих та нормативно-правових документів з питань освіти;
·        Вивчення нових наукових ідей, найактуальніших педагогічних проблем ( у відповідності до науково-методичної проблеми школи );
·        Вивчення передового педагогічного досвіду;
·        Робота над індивідуальною психолого-педагогічною проблемою, докурсовим та післякурсовим завданням.




         Основні компоненти самоосвітньої діяльності

                            Радиальная диаграмма         
1.     Стартовий інтелектуальний потенціал – це певний обсяг знань, умінь та навичок, набутих учителем. Знання – фундамент пізнавальної діяльності. При постійному саморозвитку вчителя постійно удосконалюється рівень інтелектуальної компетентності вчителя, а саме:
·        стан науково-теоретичної підготовки;
·        стан психолого-педагогічної підготовки;
·        стан методичної підготовки;
·        стан технологічної підготовки.
2.     Мотиви формування безперервної самоосвіти.
Під мотивацією розуміють сукупність внутрішніх та зовнішніх сил, які збуджують педагога до діяльності та надають їй певного смислу. Серед мотивів найчастіше зустрічаються:
·        прагнення до постійного самовдосконалення;
·        прагнення до самовираження ;
·        прагнення самореалізації та самоствердження особистості;
·        професійне зростання;
·        розширення кругозору;
·        підвищення рівня розвитку усіх видів компетентностей;
·        наявність пізнавальної зацікавленості;
·        створення позитивного іміджу серед  учнів, батьків, колег;
·        підвищення кваліфікаційної категорії під час атестації;
·        отримання нагород;
·        підвищення особистісного рейтингу на різних рівнях підпорядкування.
          Психологи виділяють в структурі мотивації такі компоненти:
                -  самосвідомість,
                 - самовиховання,
                 - самонавчання.
3.     Навички самостійного оволодіння знаннями – це навички, набуті людиною на підставі власних психофізіологічних особливостей та удосконалені у процесі життєдіяльності:
·        читання;
·        слухання;
·        спостереження;
·        експеримент.
4.     Уміння розумової діяльності:
·        чуттєве пізнання;
·        техніка мислення;
·        вибір проблем та шляхів рішення.
5.     Уміння самоорганізації пізнавальної діяльності – це вибір джерел пізнання:
·        вибір форм самоосвіти;
·        планування;
·        організація робочого місця;  самоорганізація;
·        самоаналіз; самоконтроль.

ДОПОВІДЬ НА ТЕМУ: «КРЕАТИВНА ОСВІТА ДЛЯ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ОСОБИСТОСТІ»

ДОПОВІДЬ НА ТЕМУ: «КРЕАТИВНА ОСВІТА ДЛЯ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ОСОБИСТОСТІ»

Сучасна педагогіка характеризується переосмисленням і зміною багатьох поглядів і підходів, відмовою від деяких усталених традицій та стереотипів. Сьогодення потребує від педагога-практика високого професіоналізму, володіння сучасними технологіями навчання і виховання, бажання та вміння постійно вчитися і самовдосконалюватися, творчого підходу з одного боку й деякої прагматичності та раціоналізму з іншого. Для сучасної освіти характерним є пошук нових педагогічних можливостей, що пов’язано з відмовою насамперед від традиційного навчання та виховання, з ідеєю цілісного педагогічного процесу як системи, що спирається на теорії загальнолюдських цінностей, гуманізації, особистісно-орієнтованого підходу до суб’єкту і об’єкту навчання.
Сучасне життя вимагає від педагога введення в процес навчання і виховання педагогічних інновацій – створення, поширення й використання нових засобів (нововведень) для розв’язання тих педагогічних проблем, які досі розв’язувались по-іншому. На мою думку, для успішної реалізації цих нововведень не останню роль повинно відіграти інтерактивне навчання. Це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. А пізнавальна діяльність учнів веде до розвитку їх пізнавально-творчих здібностей, тобто креативності особистості. В основі креативності лежить розвиток системного мислення і уяви. А сама креативність це і є здатність до творчості нетрадиційними, інноваційними методами.
В сучасній методиці виділяють чотири основні аспекти креативності:
- середовище (креативність особистості прогресує за індивідуальних відмінностей, що передбачає її існування в сприятливому середовищі);
- особистість (до творчих характеристик креативної особистості належать самостійність суджень, упевненість у собі, вміння знаходити позитив у труднощах, естетична орієнтація й здатність ризикувати);
- креативний процес (мотивація, збір фактів, накопичення їх у певному порядку – тобто мислення з підключенням фантазії, уяви, інтуїції);
- креативний продукт (результат творчої діяльності людини: офіційно визнані суспільством і «особисті», що мають значення лише для їхнього автора).
Для творчого мислення (креатину) потрібні вправи з відповідними «інструментами» за відповідних умов.
Основою творчого розвитку й становлення творчої особистості дитини є високий рівень пізнавальної мотивації. ЇЇ проявами є надзвичайна допитливість, самостійна постановка запитань щодо всього нового, винахідливість в іграх, формулювання ідей.
Творчі здібності швидко розвиваються в дошкільний період і потім у 3 класі, а також, хлопчики перевищують у цьому дівчаток. Різке зменшення креативності спостерігається, коли хлопчики починають цікавитися дівчатками. Надалі активізація творчих здібностей спостерігається в 5-6 класах, а в 7 знижується. Для 8-11 класів характерне зростання креативності.
Стосунки «учитель - учень» необхідно спрямовувати на творчість. Вони мають ґрунтуватися не на ситуації «стимул - відповідь», а на природних взаєминах співпереживання.
Основним психічним процесом, який забезпечує творчу діяльність, є уява. Адже вона здатна оперувати образами й трансформувати їх за умов браку повної інформації.
Для вироблення уяви можна використовувати такі вправи: «Створи образ літери (цифри, знаку, символу)», «Створи образ звука», «Склади образ складного звука», «Зворотне завдання: вгадати звук або літеру (символ)», «Створи предмет із новими властивостями», «Біном фантазії», «Казка-калька», «Вигадай незвичайну ситуацію», «Зроби морфологічний аналіз», «Основні прийоми фантазування: а) «Навпаки», б) «Дроблення – об’єднання», в) «Прискорення – уповільнення дії», г) «Збільшення – зменшення факту», д) «Безперервність - квантування», е) «Універсалізація - спеціалізація» та ін.»

Отже, розвиток системного мислення та уяви, тобто креативність – це одна із провідних ознак інноваційної особистості.