четверг, 28 марта 2019 г.

Ключові компетенції сучасного школяра


Зміни в характері освіти для кінця XX - початку XXI століття полягають в його спрямованості, цілях, змісті, які все більш явно орієнтують його на «вільний розвиток людини», на творчу ініціативу, самостійність учнів, конкурентоспроможність, мобільність майбутніх фахівців. 
У зв’язку з цим все більш актуальним стає компетентнісний підхід у освіті, формування ключових компетенцій людини є перспективним напрямком в науці і практиці освіти. 
Питання про ключові компетенції є сьогодні предметом обговорення в усьому світі. Особливо актуальна ця проблема звучить зараз у зв'язку з модернізацією української освіти.
Введення компетенцій в нормативну і практичну складову освіти дозволяє вирішувати проблему, типову для української школи, коли учні можуть добре опанувати набір теоретичних знань, але відчувають значні труднощі в діяльності, що вимагає використання цих знань для вирішення конкретних життєвих завдань або проблемних ситуацій.

В даний час не існує загальноприйнятого визначення компетенції.
Загальним для всіх визначень є розуміння її як здатності особистості справлятися з самими різними завданнями.
Вперше орієнтована на компетенції освіта (освіта, заснована на компетенціях: competence-basededucation) формувалося в 70-х роках в Америці в загальному контексті запропонованого Н. Хомським в 1965 році (Массачусетський університет) поняттям «компетенція» стосовно до теорії мови. Як зазначив М. Хомський, «ми проводимо фундаментальну відмінність між компетенцією (знанням своєї мови мовцем) і вживанням (реальним використанням мови в конкретних ситуаціях)».

Компетенція в перекладі з латинської мови означає коло питань, в яких людина добре обізнана, володіє знаннями і досвідом.
На думку доктора педагогічних наук Германа Селевко, компетенція – це готовність суб'єкта ефективно організувати внутрішні і зовнішні ресурси для постановки і досягнення мети. Під внутрішніми ресурсами розуміються знання, вміння, навички, над предметні вміння, компетентності (способи діяльності), психологічні особливості, цінності і т.ін.

Компетентності - якості, придбані через проживання ситуацій, рефлексію досвіду.

Необхідно розкрити складові елементи поняття "компетенція":
• знання - це набір фактів, необхідних для виконання роботи. Знання - більш широке поняття, ніж навички. Знання представляють інтелектуальний контекст, в якому працює людина.
• навички - це володіння засобами і методами виконання певного завдання. Навички проявляються в широкому діапазоні; від фізичної сили і вправності до спеціалізованого навчання. Загальним для навичок є їх конкретність.
• здатність - вроджена схильність виконувати певне завдання. Здатність також є приблизними синонімом обдарованості.
• стереотипи поведінки означає видимі форми дій, що вживаються для виконання завдання. Поведінка включає в себе успадковані і набуті реакції на ситуації, і ситуаційні подразники. Наша поведінка проявляє наші цінності, етику, переконання і реакцію на навколишній світ. Коли людина демонструє впевненість в собі, формує з колег команду, або виявляє схильність до дій, його поведінка відповідає вимогам організації. Ключовим аспектом є можливість спостерігати цю поведінку.
• зусилля - це свідомий додаток в певному напрямку ментальних і фізичних ресурсів. Зусилля складають ядро робочої етики. Будь-якій людині можна пробачити брак таланту або середні здібності, але ніколи - недостатні зусилля. Без зусиль людина нагадує вагони без локомотива, які також повні здібностей, однак мляво стоять на рейках.

Компетентність - сукупність особистісних якостей учня (ціннісно-смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок, здібностей), обумовлених досвідом його діяльності в певній соціально і особистісно-значущої сфері.
Під ключовими компетенціями маються на увазі найбільш універсальні за своїм характером і ступеня застосовності компетенції. Їх формування здійснюється в рамках кожного навчального предмета, по суті, вони – над предметні.

Компетенції слід відрізняти від освітніх компетенцій, тобто від тих, які моделюють діяльність учня для його повноцінного життя в майбутньому. Наприклад, до певного віку громадянин ще не може реалізувати будь-яку компетенцію, але це не означає, що її не слід у школяра формувати. У цьому випадку говорять про освітню компетенції.

Освітня компетенція – вимога до освітньої підготовки, виражене сукупністю взаємопов'язаних смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності учня по відношенню до певного кола об'єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення особистісно і соціально значущої продуктивної діяльності.

Компетенції для учня – це образ його майбутнього, орієнтир для освоєння. Але в період навчання у нього формуються ті чи інші складові цих «дорослих» компетенцій, і щоб не тільки готуватися до майбутнього, а й жити в сьогоденні, він освоює ці компетенції з освітньої точки зору. Освітні компетенції відносяться не до всіх видів діяльності, в яких бере участь людина, наприклад, дорослий фахівець, а тільки до тих, які включені до складу загальноосвітніх областей та навчальних предметів. Такі компетенції відображають предметно-діяльнісну складову загальної освіти і покликані забезпечувати комплексне досягнення його цілей.
Можна навести такий приклад. Учень в школі освоює компетенцію громадянина, але в повній мірі використовує її компоненти вже після закінчення школи, тому під час його навчання ця компетенція фігурує в якості освітньої.

Ключові компетенції: європейський варіант.
Вивчати:
• вміти отримувати користь з досвіду;
• організовувати взаємозв'язок своїх знань і впорядковувати їх;
• організовувати свої власні прийоми вивчення;
• вміти вирішувати проблеми;
• самостійно займатися своїм навчанням.

Шукати:
• запитувати різні бази даних;
• опитувати оточення;
• консультуватися у експерта;
• отримувати інформацію;
• вміти працювати з документами та класифікувати їх.

Думати:
• організовувати взаємозв'язок минулих і справжніх подій;
• критично ставитися до того чи іншого аспекту розвитку наших суспільств;
• вміти протистояти непевності та складності;
• займати позицію в дискусіях і виковувати свою власну думку;
• бачити важливість політичного та економічного оточення, в якому проходить навчання і робота;
• оцінювати соціальні звички, пов'язані зі здоров'ям, споживанням, а також з навколишнім середовищем;
• вміти оцінювати твори мистецтва і літератури.

Співпрацювати:
• вміти співпрацювати і працювати в групі;
• приймати рішення - улагоджувати розбіжності та конфлікти;
• вміти домовлятися;
• вміти розробляти і виконувати контракти.

Братися за справу:
• включатися в проект;
• нести відповідальність;
• входити в групу або колектив і вносити свій внесок;
• доводити солідарність;
• вміти організовувати свою роботу;
• вміти користуватися обчислювальними і моделюючими приладами.

Адаптуватися:
• вміти використовувати нові технології інформації та комунікації;
• доводити гнучкість перед обличчям швидких змін;
• показувати стійкість перед труднощами;
• вміти знаходити нові рішення.

Компетентнісний підхід може стати особливо продуктивним для розробки сучасних систем технологічної підготовки школярів. Суть цього підходу в пріоритеті поза предметних, особистісно значущих знань і вмінь над предметними знаннями, а досвід показав, що найбільш соціально адаптованими виявилися люди, що володіють не сумою академічних знань, а сукупністю особистісних якостей: ініціативності, підприємливості, творчого підходу до справи, вміння приймати самостійні рішення.

Розвиток ключових компетентностей учнів у сучасній школі


Розвиток ключових компетентностей учнів у сучасній школі Актуальність Українська освіта XXI століття потребує кардинальних змін у структурі, змісті і технологіях навчання. Головна причина, що впливає на ситуацію в галузі освіти, - прискорення темпів розвитку суспільства. В умовах України готовність до змін конкретизується у вимогах підготовки учнів до життя в ситуації переходу до громадського суспільства з ринковою економікою. Діти, які прийшли до 1-го класу, продовжуватимуть свою трудову діяльність приблизно до 70-х років XXI століття. Яким буде світ у середині нинішнього століття, важко уявити. Тому школа як простір життя має готувати своїх вихованців до змін, розвиваючи в них такі якості, як мобільність, динамізм, конструктивність. Ситуація, що склалася на ринку праці, вимагає від особистості певних якостей. Система освіти має формувати таку якість як професійний універсалізм – здатність змінювати сфери і способи діяльності. Соціальне замовлення часу можна визначити такою формулою: «Від гарного фахівця – до гарного працівника». Поняття «гарний працівник», окрім фахової, професійної підготовки, включає ще й такі якості та вміння: це людина, яка вміє працювати в команді, бути комунікабельною, може приймати самостійні рішення, творчо мислити, ініціативна, здатна генерувати нові ідеї, уникати конфліктних ситуацій та вміти виходити з них. Входження молодого покоління у глобалізований, динамічний світ, у відкрите суспільство підвищує роль життєвої і соціальної компетентності учнів освітнього закладу. Характерною рисоюнашої епохи є перехід суспільства від індустріального до постіндустріального, а нині - до інформаційного. Інформаційні технології все глибше проникають в усі сфери людської життєдіяльності, стають потужною продуктивноюсилою суспільства. Тому у найближчому майбутньому від рівня інформаційної культури молодого покоління залежатиме науковий, технічний, виробничий соціально-економічний потенціал народного господарства та рівень добробуту її народу. Об'єктивна потреба підвищення ефективності навчання час від часу призводить до оновлення засобів, які використовуються в освітньому процесі. Впровадження інформаційних комп'ютерно - орієнтованих технологій навчання з використанням мультимедійних засобів є завданням сучасної школи. Мультимедійні засоби навчання забезпечують найефективніший навчально- виховний вплив на людину, багатоканальний. Адже ще великий К.Ушинський стверджував:«Педагог має подбати про те, щоб якомога більше органів чуття - око, вухо, голос, чуття мускульних рухів і навіть, якщо можливо нюх та смак, взяли участь в акті запам'ятовування... За такого дружного сприяння всіх органів в акті засвоєння ви переможете найлінивішу пам'ять». Але поряд з усім цим базова мета освіти : 1.Збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров'я дітей. 2. Збереження та підтримка індивідульності дитини. 3.Формування у школярів бажання та уміння навчатися. 4.Розвиток дитини як суб'єкта відносин з людьми, світом і самим собою. 5.Створення умов для позитивного засвоєння кожною дитиною базових знань та досвіду життєдіяльності, адекватного для даної вікової категорії. 6.Реалізація компетентісного навчання і виховання щодо формування системи ціннісного ставлення особистостідо соціального і природного довкілля та самої себе. 7.Створення умов для самореалізації учителя та учня шляхом використання комп'ютерних технологій у навчально-виховній та управлінській діяльності школи. 8.Широке використання ефективних педагогічних технологій. 9.Підвищення рівня професійної компетентності вчителя, іміджологічної культури, зростання мотивації до самовдосконалення. 10.Результативність участі учнів школи у олімпіадах з базових дисциплін різного рівня, творчих конкурсах, тощо. 11.Підвищення конкурентноздатності випускників. 12.Створення здорового мікроклімату в школі, сприятливих умов для навчання і виховання, співпраці вчителя і учнів. Ключові освітні компетентності Що таке ключові компетентності? Компетентність у перекладі з латинської competentia означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід. Компетентна в певній сфері людина має відповідні знання та здібності, що дозволяють їй обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній У методиках навчання окремими предметами компетентності використовуються давно, наприклад, лінгводидактичні компетентності застосовуються в мовах, комунікативні - в інформатиці. В останні роки поняття «компетентність» вийшло на загальнодидактичний і методологічний рівень. Це пов'язано з його системно-практичними функціями й інтеграційною метапредметною роллю в загальній освіті. Посилення уваги до цього поняття обумовлене також рекомендаціями Ради Європи, що стосуються відновлення освіти, її наближення до замовлення соціуму. Необхідність формування школою ключових компетентностей відзначена в концептуальній модернізації вітчизняної освіти. Варто сказати, що не існує єдиного узгодженого визначення та переліку ключових компетентностей. Оскільки компетентності - це насамперед замовлення суспільства на підготовку його громадян, такий перелік багато в чому визначається узгодженою позицією соціуму в певній країні або регіоні. Досягти такого узгодження вдається не завжди. Наприклад, у ході реалізації міжнародного проекту «Визначення та добір ключових компетентностей», який здійснюється Організацією економічного співробітництва й розвитку та національних інститутів освітньої статистики Швейцарії та США, строгого визначення ключових компетентностей вироблено не було. Під час симпозіуму Ради Європи на тему «Ключові компетентності для Європи» було визначено такий орієнтовний перелік ключових компетентностей. Вивчати: - уміти витягати користь із досвіду; - організовувати взаємозв'язок своїх знань і впорядковувати їх; - організовувати свої власні прийоми вивчення; - уміти вирішувати проблеми; - самостійно займатися своїм навчанням. Шукати: - запитувати різні бази даних; - опитувати оточення; - консультуватись в експерта; - одержувати інформацію; - уміти працювати з документами та класифікувати їх. Думати: - організовувати взаємозв'язок минулих і дійсних подій; - критично ставитись до того чи іншого аспекту розвитку нашого суспільства; - уміти протистояти непевності та труднощам; - займати позицію в дискусіях і виковувати свої власні думки; - бачити важливість політичного й економічного оточення, в якому проходять навчання та робота; - оцінювати соціальні звички, пов'язані зі здоров'ям, споживанням, а також із навколишнім середовищем; - уміти оцінювати твори мистецтва й літератури. Співробітничати: - уміти співробітничати та працювати у групі; - приймати рішення - улагоджувати розбіжності та конфлікти; - уміти домовлятись; - уміти розробляти та виконувати контракти. Прийматися за справу: - включатись у проект; - нести відповідальність; - входити до групи або колективу та робити свій внесок; - доводити солідарність; - уміти організовувати свою роботу; - уміти користуватись обчислювальними та моделюючими приладами. Адаптуватись: - уміти використовувати нові технології інформації та комунікації; доводити гнучкість перед викликами швидких змін; - показувати стійкість перед труднощами; - уміти знаходити нові рішення. Аналіз даного переліку компетентностей показує їх достатню креативну спрямованість, хоча й не завжди в явному вигляді, а як підготовчий етап до творчості. До власне креативних компетентностей із даного списку можна віднести: «уміти витягати користь із досвіду», «уміти вирішувати проблеми», «організовувативзаємозв'язок минулих і дійсних подій», «уміти знаходити нові рішення». У той же час указівки на дані вміння ще недостатньо для того, щоб цілісно уявити весь комплекс знань, умінь, способів діяльності та досвіду учня по відношенню до його креативних компетентностей. Для нашої країни тенденції європейської освіти ніколи не були байдужими. Але наша освіта завжди вибирала «свій шлях», обумовлений специфікою вітчизняних традицій і процесів. Не будуть виключенням, швидше за все, й тенденції підсилення ролі компетентностей в освіті. З погляду евристичного навчання необхідно визначити компетентності, пов'язані зі здатністю учнів до креативної діяльності. Нас цікавлять креативні компетентності як загального порядку, тобто ключові компетентності, так і конкретного, який стосується творчості в окремих освітніх сферах, навчальних предметах чи видах діяльності. Перш ніж переходити до добору ключових компетентностей, визначимося з родовими та відмітними ознаками даного поняття. У даний час існує ряд спроб визначити поняття «компетентність» з освітньої точки зору. Наприклад, на нараді концептуальної групи проекту «Стандарт загальної освіти» сформульоване таке робоче визначення поняття «компетентність»: «Готовність учня використовувати засвоєні знання, навчальні вміння та навички, а також способи діяльності в житті для рішення практичних і теоретичних задач». Родовим поняттям тут є «готовність» учня. У словнику С. Ожегова під готовністю розуміється «згода зробити що-небудь» або «стан, при якому все зроблено, усеготове для чого-небудь». Дійсно, поняття «стан», на наш погляд, характеризує компетентність учня, готового використовувати «засвоєні знання, навчальні вміння та навички, а також способи діяльності», але в даному випадку не враховується особистісне значеннєве ставлення учня до майбутньої діяльності, до предмета цієї діяльності, а також не конкретизується, які саме «практичні та теоретичні задачі» будуть вирішуватись при реалізації компетентності. В іншому документі під компетентністю мається на увазі «Здатність до здійснення практичних діяльностей, що вимагають наявності понятійної системи й, отже, розуміння, відповідного типу мислення, що дозволяє оперативно вирішувати проблеми та задачі, що виникають». Ще одне визначення, що спирається на поняття здатності: «Компетентність - це загальна здатність, заснована на знаннях, досвіді, цінностях, схильностях, що придбані завдяки навчанню». Здатність як індивідуально-психологічна особливість особистості дійсно є умовою успішного виконання певної діяльності. Але чи є компетентність лише «індивідуально-психологічною особливістю»? Скоріше ні, оскільки компетентність характеризує також і певне коло діяльності (причому не тільки практичної), а також певне коло об'єктів (предметів), стосовно якихця компетентність задається. Тобто компетентність - не тільки індивідуально-психологічна особливість, а й загальна якість, стандартизована для багатьох індивідів, яка вводиться як загальна норма. Крім того, компетентність містить у собі коло реальних об'єктів, стосовно яких вона задається (наприклад, компетентність мандрівника задається стосовно таких атрибутів, як географічні об'єкти, карти, транспортні засоби й ін.). Для розподілу загального й індивідуального у змісті компетентнісної освіти ми будемо відрізняти синонімічні поняття «компетенція» та «компетентність», які часто використовуються: Компетенція - відчужена, наперед задана соціальна вимога (норма) до освітньої підготовкиучня, необхідної для його якісної продуктивної діяльності в певній сфері. Компетентність - оволодіння, володіння учня відповідною компетенцією, що включає його особистісне ставлення до неї та предмета діяльності. Компетентність - особистісна якість (сукупність якостей) учня, що вже відбулась, і мінімальний досвід діяльності в заданій сфері. Компетентність учня припускає прояв стосовно компетенції цілого спектра його особистісних якостей. «Поняття компетентності включає не тільки когнітивну й операціонально-технологічну складові, а й мотиваційну, етичну, соціальну та поведінкову». Тобто компетентність завжди особистісно забарвлена якостями конкретного учня. Даних якостей може бути ціле віяло: від значеннєвих і світоглядних (навіщо мені необхідна дана компетентність) до рефлексивно-оцінних (наскільки успішно я застосовую дану компетентність у житті). Компетентність не зводиться тільки до знань чи тільки вмінь. «Компетентність є... сферою відносин, що існують між знанням і дією в людській практиці.» Компетентність припускає наявність мінімального досвіду застосування компетенції. При цьому важливо не забувати при формулюванні вимог до підготовки учня, що перевіряється, а також при проектуванні підручників і навчального процесу. Які саме ЗУНи, способи діяльності та стосовно яких предметів діяльності повинні застосовуватись учнем? В яких навчальних курсах? Як часто? В якій послідовності? В якому зв'язку з іншими компетентностями? Відповіді на ці запитання вимагають відповідних досліджень. Проведений нами аналіз дозволяє виділити такі функції компетентностей у навчанні: - є відображенням соціального замовлення на мінімальну підготовленість молодих громадян для повсякденного життя в навколишньому світі; - є умовою реалізації особистісних сенсів учня в навчанні, засобом подолання його відчуження від освіти; задають реальні об'єкти навколишньої дійсності для цільового комплексного використання знань, умінь і способів діяльності; - задають мінімальний досвід предметної діяльності учня, необхідний для надання йому здатностей та практичної підготовленості по відношенню до реальних об'єктів дійсності; - присутні в різних навчальних предметах та освітніх галузях, тобто є метапредметними елементами змісту освіти; - дозволяють пов'язати теоретичні знання з їх практичним використанням для рішення конкретних задач; - являють собою інтегральні характеристики якості підготовки учнів і засоби організації комплексного особистісного й соціально значущого освітнього контролю. Багато з перерахованих функцій могли би бути присутніми у визначенні освітньої компетентності як значущі ознаки. У пропонованій дефініції ми обмежимось лише тими ознаками, що дозволяють визначити компетентно соціально-практична обумовленість і значущість компетентності (для чого вона необхідна в соціумі);· коло реальних об'єктів дійсності, стосовно яких уводиться компетентність; · типи компетентностей в їх загальній ієрархії (ключова, загальнопредметна, предметна компетентність); · назва компетентності; ·сті через мінімальний набір інших характеристик, які традиційно використовуються для проектування й організації освітньої діяльності учня, тобто: освітня компетентність - вимога до освітньої підготовки, виражена сукупністю взаємозалежних значеннєвих орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності учня стосовно визначеного кола об'єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення особистісно та соціально значущої продуктивної діяльності. Варто відрізняти просто «компетентності» від «освітніх компетентностей». Компетентності для учня - це образ його майбутнього, орієнтир для освоєння. Але в період навчання в учня формуються ті чи інші складові цих «дорослих» компетентностей, і щоб йому не лише готуватись до майбутнього, а й жити в сьогоденні, він освоює ці компетентності з освітньої точки зору. Освітні компетентності відносяться не до всіх видів діяльності, в яких бере участь людина (наприклад, дорослий фахівець), а тільки до тих, що включені до складу загальноосвітніх галузей і навчальних предметів. Такі компетентності відбиваються предметно-діяльнісною складовою загальної освіти та покликані забезпечувати комплексне досягнення її цілей. Як приклад можна навести таке. Учень у школі освоює компетентність громадянина, але повною мірою використовує її компоненти вже після закінчення школи, тому під час його навчання ця компетентність фігурує в якості освітньої. Щоб забезпечити відповідність компетентностей традиційним освітнім параметрам, розкриємо зміст поняття «освітні компетентності» шляхом переліку структурних компонентів компетентності: індикатори - приклади, зразки навчальних і контрольно-оцінювальних завдань стосовно визначення ступеня (рівня) компетентності учня (за ступенями навчання). Перелічений набір установлює набір характеристик для проектування й опису освітніх компетентностей у нормативних документах, навчальній і методичній літературі, а також у відповідних вимірниках загальноосвітньої підготовки школярів, у тому числі й у вимірниках рівня їх креативної підготовленості. Визначивши поняття освітніх компетентностей, варто з'ясувати їх ієрархію. Відповідно до поділу змісту освіти на загальну метапредметну (для всіх предметів), міжпредметну (для циклу предметів або освітніх галузей) і предметну (для кожного навчального предмета), ми пропонуємо трирівневу ієрархію компетентностей: ключові компетентності - відносяться до загального (метапредметного) змісту освіти; загальнопредметні компетентності - відносяться до певного кола навчальних предметів та освітніх галузей; предметні компетентності - частки стосовно двох попередніх рівнів компетентності, що мають конкретний опис і можливість формування в рамках навчальних предметів. Ключові освітні компетентності конкретизуються кожного разу на рівні освітніх галузей і навчальних предметів для кожного ступеня навчання. Наприклад, ключові навчально-пізнавальні компетентності знаходять своє втілення в загальнопредметній рефлексивній компетентності, а потім у такій предметній компетентності з історії, як здатність виділяти в будь-якій історичній події боротьбу інтересів різних сторін. Перелік ключових освітніх компетентностей визначається нами на основі головних цілей загальної освіти, структурного представлення соціального досвіду й досвіду особистості, а також основних видів діяльності учня, що дозволяють йомуопановувати соціальний досвід, одержувати навички життя та практичної діяльності в сучасному суспільстві. З урахуванням даних позицій ключовими освітніми компетентностями є такі. 1. Ціннісно-смислова компетентність. Це компетентність у сфері світогляду, пов'язана з ціннісними орієнтирами учня, його здатністю бачити та розуміти навколишній світ, орієнтуватись у ньому, усвідомлювати свою роль і призначення, творчу спрямованість, уміти вибирати цільові та значеннєві установки для своїх дій і вчинків, приймати рішення. Дана компетентність· мінімально необхідний досвід діяльності учня у сфері даної компетентності (за ступенями навчання); · способи діяльності стосовно даного кола реальних об'єктів; · уміння й навички, що відносяться до даного кола реальних об'єктів; · знання про дане коло реальних об'єктів; · значеннєві орієнтації учня стосовно даних об'єктів, особистісна значущість компетентності (у чому й навіщо учневі бути компетентним); ·забезпечує механізм самовизначення учня в ситуаціях навчальної й іншої діяльності. Від неї залежать індивідуальна освітня траєкторія учня та програма його життєдіяльності в цілому. 2. Загальнокультурна компетентність. Коло питань, в яких учень повинен бути добре обізнаний, мати пізнання та дуже широкий досвід діяльності: це особливості національної та загальнолюдської культури, духовно-моральні основи життя людини й людства, окремих народів, культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ і традицій, роль науки та релігії в житті людини, їх вплив на світ, компетентності в побутовій і культурно-дозвіллєвій сфері, наприклад, володіння ефективними способами організації вільного часу. До цього ж відноситься досвід засвоєння учнем наукової картини світу, що розширюється до культурологічного й загальнолюдського розуміння світу. 3. Навчально-пізнавальна компетентність. Це сукупність компетентностей учня у сфері самостійної пізнавальної діяльності, що включає елементи логічної, методологічної, евристичної, загальнонавчальної діяльності, співвіднесеної з реальними об'єктами, які пізнаються учнем. Сюди входять знання й уміння організації цілепокладання, планування, генерації ідей, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності. Стосовно досліджуваних об'єктів учень опановує креативні навички продуктивної діяльності: добуванням знань безпосередньо з реальності, володінням прийомами дій у нестандартних ситуаціях, евристичними методами рішення проблем. У рамках даної компетентності визначаються вимоги відповідної функціональної грамотності: уміння відрізняти факти від домислів, володіння вимірювальними навичками, використання ймовірнісних, статистичних та інших методів пізнання. 4. Інформаційна компетентність. За допомогою реальних об'єктів (телевізор, магнітофон, телефон, факс, комп'ютер, принтер, модем, копір тощо) й інформаційних технологій (аудіо-, відеозапис, електронна пошта, ЗМІ, Інтернет) формуються вміння самостійно шукати, аналізувати та відбирати необхідну інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її. Дана компетентність забезпечує навички діяльності учня стосовно інформації, що міститься в навчальних предметах та освітніх галузях, а також у навколишньому світі. 5. Комунікативна компетентність. Включає знання необхідних мов, способів взаємодії з оточуючими й окремими людьми та подіями, навички роботи у групі, відігравання різних соціальних ролей у колективі. Учень має вміти презентувати себе, написати лист, анкету, заяву, поставити запитання, вести дискусію й ін. Для освоєння даної компетентності в навчальному процесі фіксується необхідна й достатня кількість реальних об'єктів комунікації та способів роботи з ними для учня кожного ступеня навчання в рамках кожного досліджуваного предмета чи освітньої галузі. 6. Соціально-трудовакомпетентність означає володіння знаннями та досвідом у сфері громадянсько-суспільної діяльності (виконання ролі громадянина, спостерігача, виборця, представника тощо), у соціально-трудовій сфері (права споживача, покупця, клієнта, виробника), у сфері сімейних стосунків та обов'язків, у питаннях економіки та права, у галузі професійного самовизначення. У дану компетенцію входять, наприклад, уміння аналізувати ситуацію на ринку праці, діяти відповідно до особистої та суспільної вигоди, володіти етикою трудових і громадських взаємин. Учень опановує мінімально необхідні для життя в сучасному суспільстві навички соціальної активності та функціональної грамотності. Компетентність особистісного самовдосконалення спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного й інтелектуального саморозвитку, емоційної саморегуляції та самопідтримки. Реальним об'єктом у сфері даної компетентності виступає сам учень. Він опановує способи діяльності у власних інтересах і можливостях, що виражається в його безперервному самопізнанні, розвитку необхідних сучасній людині особистісних якостей, формуванні психологічної грамотності, культури мислення та поведінки. До даної компетентності відносяться правила особистої гігієни, турбота про власне здоров'я, статева грамотність, внутрішня екологічна культура. Сюди ж входить комплекс якостей, пов'язаних з основами безпечної життєдіяльності особистості. Перелік ключових компетентностей дається нами в найбільш загальному вигляді та має потребу в деталізації як за віковими ступенями навчання, так і за навчальними предметами й освітніми галузями. Розробка освітніх стандартів, програм і підручників з окремих предметів повинна враховувати комплексність змісту освіти, що презентується в них, із погляду внеску у формування ключових компетентностей. У кожному навчальному предметі (освітній галузі) варто визначити необхідну й достатню кількість пов'язаних між собою реальних досліджуваних об'єктів, сформованих при цьому знань, умінь, навичок і способів діяльності, що складають зміст визначених компетентностей. Процедура конструювання освітніх компетентностей спирається на рефлексивне виявлення компетентнісного змісту існуючої освіти та містить у собі чотири етапи: 1) пошук проявів ключових компетентностей у кожному конкретному навчальному предметі; 2) побудову ієрархічної надпредметної систематики - «дерева компетентностей»; 3) проектування загальнопредметних освітніх компетентностей на вертикальному рівні для всіх трьох ступенів навчання; 4) проекцію сформованих за ступенями компетентностей на рівень навчальних предметів та їх відображення в освітніх стандартах, навчальних програмах, підручниках і методиках навчання. У комплексності освітніх компетентностей закладена додаткова можливість представлення цілей, змісту освіти (освітніх стандартів) та освітніх технологій у системному вигляді, що припускає побудову чітких вимірників із перевірки успішності їх засвоєння учнями. Із погляду вимог до рівня підготовки випускників освітні компетентності являють собою інтегральні характеристики якості підготовкиучнів, пов'язані з їхньою здатністю цільового осмисленого застосування комплексу знань, умінь і способів діяльності по відношенню до певного міждисциплінарного кола питань. Формування компетентностей відбувається засобами змісту освіти. У підсумку в учня розвиваються здібності та з'являються можливості вирішувати в повсякденному житті реальні проблеми - від побутових до виробничих і соціальних. Таким чином, компетентнісний зміст освіти проходить наскрізною лінією через усі навчальні предмети (освітні галузі), одержуючи кожного разу реалістичне, діяльнісне, особистісне й соціально значуще втілення на відповідному матеріалі. У результаті вдається об'єднати навчальні предмети в єдиний цілісний зміст, визначивши системоутворюючі елементи загальної освіти як по вертикалі окремих ступенів навчання, так і на рівні горизонтальних міжпредметних зв'язків. Освітні компетентності стають системними характеристиками особистісно зорієнтованого евристичногопідходу до освіти, оскільки відносяться винятково до особистості учня, виявляються у процесі його творчої діяльності та виражаються у створюваній ним продукції. Запроектована на даній основі освіта буде забезпечувати не тільки розрізнену предметну, а й цілісну компетентнісну освіту. Освітні компетентності учня будуть відігравати багатофункціональну метапредметну роль, що виявляється не тільки у школі, а й у родині, у дружньому колі, у майбутніх виробничих стосунках. Ключові компетентності учнів Компетентність — це здатність, яка базується на знаннях, досвіді, цінностях, отриманих завдяки навчанню. Компетентність є кінцевим результатом навчання, мета якого полягає у формуванні й розвиткуособистості учня, розкритті його здібностей і талантів. Державний стандарт базової й повної середньої освіти, Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у .системі загальної середньої освіти на підставі міжнародних і національних досліджень в Україні визначають такі ключові компетентності: • соціальні (характеризують уміння людини повноцінно жити в суспільстві): брати на себе відповідальність, приймати рішення, робитивибір, безконфліктно виходити з життєвих ситуацій; • загальнокультурні (комунікативні): уміння спілкуватися усно й письмово рідною й іноземною мовами, оволодівати досягненнямикультури, з розумінням і повагою ставитися до людей інших національностей, релігій, мов, рас, культур, політичних поглядів і соціального стану; • інформаційні: уміння одержувати, осмислювати, обробляти й використовувати інформацію з різних джерел; орієнтаціітого, що передбачає урахування зовнішніх умов діяльності (усвідомлення загальної основи діяльності; знання про коло реальних об'єктів; знання, уміння і навички, які стосуються цього кола) і внутрішніх (суб'єктний доØ цільового, пов'язаного з умінням визначати особисті цілі, співвідносні з власними смислами; складанням особистих проектів та планів; усвідомленим конструюванням конкретних дій, вчинків, які забезпечать досягнення бажаного результату діяльності; Ø мотиваційного, що виражає глибоку зацікавленість у даному виді діяльності, наявність особистісних смислів розв'язувати конкретну задачу; Ø• саморозвиткуй самоосвіти:потреба й готовність постійно вчитися протягом усього життя; опановувати вміннями й навичка ми самоаналізу, самоконтролю й самооцінки; • здоров'язберігаючі: готовність дотримуватися здорового образу життя у фізичній, соціальній, психічній і духовній сферах. Можливості продуктивного навчання доцільно співвіднести зі специфікою кожної окремої групи компетентностей Компетенція (від. лат. competencia - коло питань, з якими людина добре обізнана, володіє знаннями і досвідом ) - це інтегрований результат опанування змістом загальної середньої освіти, який виражається в готовності учня використовувати засвоєні знання, уміння, навички, а також способи діяльності у конкретних життєвих ситуаціях для розв'язання практичних і теоретичних задач. Компетенція є інтегральним результатом взаємодії компонентів:  оцінного, пов'язаного із здатністю до самоаналізу; адекватного самооцінювання своєї позиції, конкретного знання, необхідності чи непотрібності його для своєї діяльності, а також методу його здобування чи використання. Ці компонентив структурі загальної компетенції учня тісно взаємопов'язані. Тому кожний компонент може впливати на розвиток інших компонентів. Володіння людиною відповідною компетенцією позначається терміном "компетентність". Якщо компетенція є наперед заданою нормою освітньої підготовки, то компетентність - це якість особистості, яка необхідна для якісної продуктивної діяльності в певній сфері. Головною особливістю компетентності як педагогічного явища є те, щоØ контрольного, що передбачає наявність чітких вимірювачів процесу і результатів діяльності, закріплення правильних способів діяльності, удосконалення дій відповідно до визначеної і прийнятої цілі; Ø фунщіонального, що передбачає здатність використовувати знання, уміння, способи діяльності та інформаційну грамотність як базис для формування власних можливих варіантів дії, прийняття рішень, застосування нових форм взаємодії тощо; Øсвід, наявні знання, предметні і міжпредметні вміння, навички, способи діяльності, психологічні особливості тощо); обізнаність учня щодо власних сильних і слабких сторін; компетентність - це не специфічні предметні вміння та навички, абстрактні загальнопредметні мисленнєві чи логічні операції (хоча, звісно, вона грунтується на останніх), а конкретні життєві вміння та навички, необхідні людині будь-якої професії, будь-якого віку. Аналіз досвіду освітніх систем багатьох країн показує, що одним із шляхів оновлення змісту освіти, узгодження його із потребами інтеграції до світового освітнього простору с орієнтація навчальних програм на компетснтнісний підхід. Проблеми, пов'язані з компетентнісно орієнтованою освітою, вивчають відомі міжнародні організації: ЮНЕСКО, ЮШСЕФ, ПРООН, Рада Європи, Організація європейського співробітництва та розвитку. Міжнародний департамент стандартів тощо. У багатьох європейських країнах внесено зміни до навчальних програм, що спрямовані на створення підґрунтя для досягнення учнями необхідних компетенція. Більшість науковців наголошують на необхідності визначення обмеженого набору компетентностей, які с найважливішими, ключовими. На симпозіумі Ради Європи "Ключові компетенції для Європи"' був визначений такий приблизний перелік ключових компетенцій: вивчати, шукати, думати, співпрацювати, братися за справу, адаптуватися. Однак, ще не існує єдиного погодженого визначення і переліку ключових компетенцій, оскільки компетенції - це, насамперед, замовлення суспільства на підготовку його громадян. їх перелік визначається погодженою позицією соціуму у певній країні чи регіоні. Українські вчені визначили сім ключових компетентностей школярів: уміння вчитися, загальнокультурна, громадянська, підприємницька, соціальна, з інформаційних і комунікаційних технологій, здоров'я зберігаюча. 1.Уміння вчитись програмує індивідуальний досвід самостійного учіння. Дитина, яка вміє самостійно вчитися, в майбутньому зможе самостійно та творчо працювати, жити. Компетентність передбачає, що учень: - сам визначає мету навчально-пізнавальної діяльності або приймає учителеву; - планує, програмує свою діяльність; - організовує свою працю для досягнення мети; - відбирає або знаходить потрібні знання, способи для розв'язання задачі; - виконує в певній послідовностісенсорні, розумовіабо практичні дії, прийоми, операції; - усвідомлює свою діяльність і практично її вдосконалює; - має уміння й навички самоконтролю та самооцінки. 2. Загальнокультурна стосується розвитку культури особистості та суспільства у всіх її аспектах. Вона, насамперед, передбачає вміння: - аналізувати й оцінювати найважливіші досягнення національної та світової науки й культури, орієнтуватися в культурному та духовному контекстах сучасного українського суспільства; - застосовувати засоби й технології інтеркультурної взаємодії; користуватися рідною мовою та іноземними мовами, застосовувати навички мовлення та норми відповідної мовної культури; використовувати рідну й іноземні мови у активній взаємодії; - спрямовувати самовиховання на єдність індивідуальних, національних і загальнолюдських цінностей; - реалізовувати моделі толерантної поведінки в умовах культурних, мовних, релігійних та інших відмінностей між народами і країнами. 3. Громадянська передбачає такі здібності: - орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя в Україні, знати процедури участі в діяльності політичних інститутів демократичної держави, органів місцевого самоврядування; - застосовуватипроцедурий технології захисту власних інтересів, прав і свобод громадян, виконання громадянських обов'язків у межах місцевої громади, держави; - взаємодіяти з органами державної влади на користь собі й громадянському суспільству; - використовувати способи діяльності й моделі поведінки, що відповідають чинному законодавству України, задовольняють власні інтереси особи та захищають права людини й громадянина; - приймати індивідуальні та колективні рішення, враховуючи інтереси й потреби громадян, суспільства і держави. 4. Підприємницька передбачає реалізацію здібностей: - співвідносити власні економічні інтереси й потреби з наявними матеріальними, трудовими, природними й екологічними ресурсами, інтересами й потребамиінших людей та суспільства; застосовуватитехнології моніторингу ресурсів і забезпечення стійкого росту: - організувати власну трудову та підприємницьку діяльність і працю колективу, орієнтуватися в нормах і етиці трудових відносин; - аналізувати й оцінювати власні професійні можливості, здібності та співвідносити їх з потребами ринку праці; - складати, здійснювати й оцінювати плани підприємницької діяльності та особисті бізнес-проекти, розробляти програми дій та прийняття економічно й екологічно обґрунтованих рішень у динамічному світі; - презентувати та поширювати інформацію про результати - продукти власної економічної діяльності та діяльності колективу. 5. Соціальна передбачає такі здібності: - аналізувати механізми функціонування соціальних інститутів суспільства, визначати в них власне місце; проектувати стратегію свого життя з урахуванням інтересів і потреб інших людей; - продуктивно працювати в різних напрямах в групі та команді, виконувати різні ролі й функції в колективі; - конструктивно розв'язувати конфлікти, досягати консенсусу, брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання; - спільно визначати цілі діяльності, планувати, розробляти й реалізувати соціальні проекти і стратегії дій;
- визначати мету спілкування, вміти емоційно налаштовуватися на спілкування з іншим; застосовувати стратегії спілкування залежно від ситуації. 6. Компетентності з інформаційних і комунікативних технологій (ПСТ) передбачають здібності: - застосовувати інформаційно-комунікативні технології в навчанні та повсякденному житті; - раціонально використовуватикомп'ютер й комп'ютернізасобидля розв'язання задач, пов'язаних з опрацюванням інформації, її пошуком, систематизацією, зберіганням, поданням та передаванням; - будувати інформаційні моделі й досліджувати їх за допомогою засобів ІКТ; - оцінювати процес й досягнуті результати технологічної діяльності. 7. Здоров'язберігаюча передбачає збереження власного фізичного, соціального, психічного та духовного здоров'я і здоров'я свого оточення. Вона включає: - життєві навички, що сприяють фізичному здоров'ю (раціональне харчування, рухова активність, санітарно-гігієнічний режим праці та відпочинку); - навички, що сприяють соціальному здоров'ю (ефективне спілкування, співчуття, розв'язання конфліктів, поведінка в умовах тиску, погроз, дискримінації, спільна діяльність та співробітництво); - навички, що сприяють духовному та психічному здоров'ю (самоусвідомлення та самооцінка, аналіз проблем і прийняття рішень, визначення життєвих цілей та програм, самоконтроль, мотивація успіху та тренування волі) .

План роботи циклічної комісії природничо-математичного циклу на березень - квітень 2019 року

№ з\п
Зміст роботи
Відповідальний
Примітка
1
Обмін досвідом.
«Розвиток ключових компетентностей учнів у сучасній школі»
Вчителі-предметники

2
Пошукова робота: «Ключові компетенції сучасного школяра»
Висоцька Ж. Ю.

3
Інтерактивні методи навчання
Булюк А. В.


4
Ознайомлення з рекомендаціями щодо складання ДПА.
Жур О. А.

28 березня 2019 року на базі НВК "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 5 - ДНЗ" було проведено міське методичне об`єднання вчителів фізики. Міроприємство було проведено у вигляді семінару на якому розглядалася тема різних форматів проведення уроків, а саме метод проектів та кейс-метод. Ці методи дозволяють учням краще розвивати свої пізнавальні здібності, вміння орієнтуватися у інформаційному просторі, ставити собі певну мету та досягати її.
Також на семінарі було прослухано виступ учениці 9 класу Горбенко Діани з роботою "Пізнання породжу скорботу",яка посіла І місце на міському етапі конкурсу "Мирний космос".







суббота, 12 января 2019 г.

Конференція «Сучасні освітні тенденції: технології та інструменти розвитку креативного мислення»

В наш час все частіше виникають питання "як зацікавити учнів до навчання?", "як провести урок, аби не просто привернути увагу учнів до теми, але й стимулювати їх до поглибленного її вивчення?"
12 січня 2019 року вчителі методичного об'єднання природничо-математичного циклу долучилися до конференції "Сучасні основні тенденції: технології та інструменти розвитку креативного мислення". Під час конференції було розкрито такі теми, які дуже актуальні на данному етапі розвитку сучасної освіти, а саме:
1. «Storytelling: 7 ефективних формул для створення історій» - було безпосередньо розглянуто тему сторітелінгу - мистецтво розповідати історії з метою навчання, керування шляхом донесення змісту повідомлення за допомогою спеціальної методики; я можна використовувати сторітелінг на своїх уроках.
2. Наступною темою було розглянуто "Настільні ігри в навчальному процесі як засіб формування креативності дітей". Спікер Олена Рибка дуже змістовно та інформативно розкрила тему.
3. Тетяна Бондар розповіла за допомогою яких ресурсів можна розвивати креатиавність не лише учнів, а й застосовувати їх для самовдосконалення.
4. Спікер Демчук-Маригіна Дар’я виступила з доповіддю: "Практичні прийоми розвитку творчих здібностей учнів". Розкрила тему творчості в начальному процесі.
Під час коференції було взято багато цікавої та змістовної інформації для формування нового навчального процесу. Члени нашого методичного об`єднання взяли до відома нову інформацію та поглибили знання в тих сферах, які були цікаві саме їм. Адже під час конференції було також зроблено акцент як можна об`єднати та провести паралель між викладанням природничих та гуманітарних наук, а також мистецтво.





вторник, 8 января 2019 г.

Ефективні прийоми виховання національної свідомості учнівської молоді


Час іде вперед, суспільство розвивається, а, отже, демократичні процеси у державі потребують вироблення нових суспільних вимог до освіти. Метою громадянської освіти, що навчає жити в суспільстві, сприяє інтерактивному навчанню та формуванню патріотичних почуттів, тобто цілеспрямованого й педагогічно керованого процесу соціалізації молоді є підготовка учнівської молоді до самостійного активного життя.
Актуальність   національно-патріотичного  виховання  особистості значною мірою зумовлюється вимогами сучасних  державотворчих  процесів на засадах гуманізму, демократії, соціальної  справедливості, що мають забезпечити усім громадянам рівні стартові можливості для розвитку та застосування їхніх потенційних здібностей.
Сучасна молодь залишається сам на сам зі своїми проблемами, не має соціальної підтримки й не може визначитись в різноманітних політичних, соціальних, економічних, морально – етичних напрямах. Можна багато говорити  про виховання молоді, як абстрактної  маси, але ті пафосні розмови ні до чого не призведуть. Під словом «молодь» ми повинні вбачати своїх дітей, методику виховання молоді  ототожнювати з вихованням власних.  І щоб змінити становище на краще, нам необхідно зрозуміти, що не можна за короткий час змінити молодь, не змінивши суспільство. Давні мудреці говорили: «Оглядаючись в минуле - зніми капелюха, заглядаючи в майбутнє - засукай рукава».
 Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинений національно свідомий, високоосвічений, життєво компетентний громадянин, здатний до саморозвитку та самовдосконалення.  Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином.
Отже, проблема патріотичного  виховання залишається  значущою і важливою. Тому будь-яка національна школа передовсім має виховувати справжніх громадян України, навчальний заклад має стати для кожної дитини осередком становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єднанню українського народу та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.
Патріотизм (від латинського patria – країна, вітчизна, батьківщина) – це любові відданість Батьківщині, прагнення своїми діями служити її інтересам. Історичне джерело патріотизму – це формування зв’язків з рідною землею, рідною мовою, народними традиціями, звичаями та культурою.
Філософий політологивизначають патріотизм як суспільний і моральний принцип, який характеризує ставлення людей до своєї країни та виявляється в певному способі дій і складному комплексі суспільних почуттів, що узагальнено називається любов'ю до Батьківщини. Це одне з найглибших почуттів, що закріплювалося століттями й тисячоліттями розвитку відокремлених етносів. Це соціально-політичне явище, якому притаманні природні витоки, власна внутрішня структура, що в процесі суспільного розвитку наповнювалася різним соціальним, національним і класовим змістом.
Соціальні психологивизначають патріотизм як певне моральне ставлення й оцінку особистістюелементів Вітчизни. Патріотичне почуття, соціально-моральне у своїй основі, особистість набуває не лише шляхом біологічної спадковості, а неодмінно під впливом соціального середовища, виховання (соціалізації) у широкому розумінні слова.
Зарубіжний досвід
У зарубіжних країнах патріотичне вихованню є достатньо важливим чинником гуманітарної політики держави. Там значну увагу приділяють факторам, які впливають на відчуття патріотизму: мові, державним символам, національній аудіо-відео та друкованій продукції, національним героям, національним подіям, нормам поведінки керівництва країни, культурі та звичаям народу, системі державної пропаганди.
Наприклад у США для пропаганди дуже активно використовують державний прапор. У Франції та Німеччині законодавство жорстко регламентує використання іноземних мов та аудіо-візуальної продукції на іноземній мові. В Данії виписані етичні стандарти суспільства. В багатьох країнах живуть по заповідях з Біблії та Корану. У Китаї, активно просувається жорстка державна пропаганда патріотичних заходів.
Сусідні країни, зокрема Польща, мають значні напрацювання у сфері патріотичного виховання населення. Так польським урядом розроблена і реалізується програма, яка має назву «Патріотизм завтрашнього дня». Відповідно до неї у різних містах Польщі місцева влада влаштовує дні національного прапора. У агітаційних роликах на телебаченні та на радіо лунають пісні, які обіцяють, що Польща перетвориться на державу, що базуватиметься на принципах верховенства права, солідарності та справедливості. Програма спрямована здебільшого на молодих людей, яких закликають залишатися на Батьківщині і будувати тут своє майбутнє. Патріотичне виховання у Польщі розпочинається з дошкільного віку. Дітей ще з садочка вчать, як виглядає прапор, вчать національного польського гімну, виховують у них локальний патріотизм. Дошкільнят водять по музеях рідного міста, показують пам’ятники, знайомлять з місцевими героями, з місцевими традиціями. Дитину вчать розуміти, ким вона є, пізніше її почуття патріотизму розширюється до містечка, згодом до воєводства, і врешті – до держави загалом.

Нині патріотизм покликаний дати новий імпульс духовному оздоровленню народу, формуванню в Україні громадянського суспільства, яке передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури особистості, розквіту національної самосвідомості і ґрунтується на визнанні пріоритету прав людини.
Тому в  організації виховної роботи рекомендуємо враховувати визначення базових понять:
·        моральне виховання – цілеспрямований процес організації та стимулювання різнобічної діяльності та спілкування дітей, виховний вплив школи, сім’ї, громадськості, спрямований на формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності;
·        громадянське виховання – процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною;
·        національне виховання – формування гармонійно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної та національно свідомої людини, наділеної глибокою громадською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими й духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, підприємливістю й ініціативністю;
·        патріотичне виховання – це комплексна, системна й цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, школи, інших соціальних інститутів щодо формування високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про своє і народне благо, готовності до розбудови демократії, виконання громадянського та конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, прагнення цілісності, незалежності України, сприяння єднанню українського народу, громадянському миру та злагоді в суспільстві.
Або:  Патріотичне виховання – історично зумовлена сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь. Метою патріотичного виховання є формування національної свідомості та патріотизму у вихованців різного віку.
Визначальною рисою українського патріотизму має бути його дієвість, спроможна перетворювати почуття в конкретні справи та вчинки на користь держави. Справжній патріот повинен мати активну життєву позицію, своїми справами та способом життя сприяти якісним змінам ситуації в країні на краще. Для формування такої свідомості особистості має бути успішно реалізована цілісна система патріотичного виховання.
Основними принципами національно-патріотичного виховання є:
– принцип національної спрямованості виховання, який передбачає формування у молоді національної свідомості, любові до України, свого народу, шанобливого ставлення до його культури, здатності зберегти свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;
– принцип культуровідповідності, який передбачає виховання як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості, базуючись на набутому морально-етичному досвіді людства.
– принцип гуманізації виховного процесу зосереджує увагу на особистості як вищій цінності.
Головна мета національно-патріотичного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Ця мета повинна конкретизуватись через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для навчально-виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому.
В основу патріотичного виховання мають бути покладені історичні й культурні цінності, традиції і звичаї народу, значення яких зростає в умовах європейської інтеграції України. У зв’язку з цим патріотичне виховання є важливим державним завданням.
Мета патріотичного виховання переплітається із завданнями соціалізації й індивідуалізації особистості, які на сьогодні полягають у тому, щоби розвивати в учня позитивні загальнолюдські якості, сприяти його адаптації в суспільному житті. Сьогодення потребує подолати педагогічні стереотипи на основі переходу від окремих напрямів виховання до розроблення, проектування й моделювання перспективних виховних систем закладів освіти.
Патріотизм є діяльною спрямованістю свідомості, волі, почуттів пов’язаних з освіченістю, етичною, естетичною, емоційною культурою. А все це складний цілісний процес формування особистості. Це вічні поняття.
Чи є сьогодні альтернатива патріотизму? Мабуть, ні. І якщо в суспільстві буде панувати нігілізм, нехтування долею рідної країни, це призведе до бездержавності і ще гіршого життя... Формування громадянина - патріота України, підготовленого до життя, з високою національною свідомістю, виховання громадян, які здатні побудувати громадянське суспільство, в основу якого були б закладені та постійно втілювалися демократія, толерантність та повага до прав людини, набуває сьогодні особливого значення. І саме в патріотичних почуттях відбивається ставлення особистості до себе, людей, Батьківщини, її минулого, майбутнього та сьогодення.
Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму класі, школі, районі, місті, країні все мене стосується, все залежить від мене.
Разом із тим, педагогічна практика свідчить, що у патріотичному вихованні існують серйозні протиріччя між потребами суспільства та можливостями школи, сім’ї, і, крім цього, недостатньо впроваджуються нові, інноваційні форми й методи виховної роботи, за допомогою яких формується особистість, патріотичні почуття дитини. Тому обрана тема є досить актуальною.

Ще на першій педагогічній раді ми визначили, що пріоритетом розвитку нашої школи у цьому навчальному році буде саме виховання патріотизму. Саме тому ми маємо зробити все для того, щоб школа стала осередком становлення  молодої людини – патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, виявляти національну гідність, знати і цивілізовано відстоювати свої громадянські права та виконувати обов’язки, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, бути конкурентоспроможним, успішно само реалізуватися в соціумі як громадянин, професіонал, носій української національної культури.
І в цьому допоможе саме національно-патріотичне виховання, що є однією зі складових загального виховного процесу підростаючого покоління .
Система патріотичного виховання складається з таких   компонентів:
Історико - патріотичне  виховання  –  це  виховання  на  прикладах  життя  і  діяльності видатних  історичних постатей, творців історії України, гордості за  свій  народ,  наслідування  його  трудових  і  культурних  традицій,  формування  поваги до законності і Конституції.
Героїко-патріотичне  виховання  –  це  виховання  молоді  на  героїчних прикладах  боротьби  за  свободу  і  незалежність  Батьківщини,  вшанування героїв  –  ветеранів  Другої Світової   війни,  формування  готовності  до подвигу в ім’я Батьківщини.
Військово-патріотичне  виховання  –  підготовка  до  військової  служби, наслідування  традиціям  Збройних  Сил  України  та  кращим  надбанням Збройних  Сил  України,  виховання  на  прикладах  життя  героїв 
Краєзнавчо-патріотичне  виховання  –  краєзнавчо-пошукова  діяльність  щодо вивчення героїчної історії краю, міста, села, видатних постатей,  дослідження пам’яток  культури  українського  народу,  формування  почуття  гордості  за  ветеранів війни і праці, рідну школу, місто, державу.
До провідних завдань національно-патріотичного виховання в школі  належать:
1) формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати на користь держави, готовність її захищати;
2) забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;
3) формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;
4) прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть в Україні;
5) виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;
6) утвердження принципів вселюдської моралі, правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та моралі;
7) формування творчої особистості, виховання цивілізованого господаря;
8) виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;
9) формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
10) формування  соціальної  активності;
11)  виховання правової культури особистості.
Патріотичне виховання необхідно здійснювати шляхом встановлення і підтримки  балансу  державного,  сімейного  і  громадянського  виховання, формування  різноманітних  виховних систем, стратегій, методів,  механізмів, використання  національно-регіональних  особливостей,  сучасного  досвіду українського народу, його історико-культурних традицій, духовності, моралі, ідеології. Все це повинно спрямовуватися на озброєння учнів знаннями про рідний  народ,  його  матеріальну  та  духовну  культуру,  усвідомлення  себе  як його  частинки,  спадкоємця  та  продовжувача  його  роду,  виразника  його психології, менталітету, на формування національних рис характеру і  вдачі, чіткої  громадянської  позиції  і  патріотичних  почуттів,  розуміння  своєї майбутньої  ролі  та  місця  в  побудові  й  зміцненні  Української  держави  та гуманістичного суспільства.
У системі патріотичного виховання учнів загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів одне з чільних місць має належати процесу виховання любові й пошани до державної та національної символіки і ритуалів нашої країни. З метою формування соціально-політичної компетентності особистості в сучасній сфері, яка включає політичну, правову і економічну освіченість; громадянської гідності, патріотичних почуттів, свідомого розуміння символів у житті молодого покоління, необхідно посилити увагу до проведення роз'яснювальної роботи серед дітей та учнівської молоді щодо ідейної суті державних і народних символів України та правил їх використання в навчально-виховному процесі. Головними показниками громадянської зрілості є збереження української мови, формування в учнів розуміння її важливої ролі у відродженні України,у  пізнанні  традицій,  звичаїв,  психології  та  національного  духу  нашого народу;  розвиток  мовної  культури;  формування  вміння  і  навичок спілкуватися, логічно висловлювати свої думки державною мовою.
Важливе  місце  в  змісті  патріотичного  виховання  має  формування культури  міжетнічних  відносин,  яка  проявляється  в  повазі  інтересів,  прав, самобутності великих і малих народів, у підготовці особистості до свідомого життя  у  вільному,  демократичному  суспільстві, готовності  й  умінні  йти  на  компроміси  з  різними етнічними групами.
Однією з основних вимог  патріотичного виховання є  бездоганне  знання  учнями  історії  незалежної  держави  України,  історії українського  народу.  Тому  слід  спрямувати  роботу  на  обов'язкове  знання імен  всесвітньо  відомих  та  видатних  представників  українського  народу  всіх поколінь, громадян України. Це політичні діячі,  які боролися за незалежність нашої  держави,  Герої  Великої  Вітчизняної  війни  та  Герої  праці,  науковці, винахідники,  письменники,  видатні  педагоги  та  медики,  діячі  культури  та мистецтва, космонавти і спортсмени.
У своїй роботі класні керівники та вчителі-предметники повинні орієнтувати дітей і на загальнолюдські цінності: гуманізм, працелюбство, захист прав людини, критичне мислення, повагу до культури різних народів, високий рівень знань, толерантність, розуміння, що земля – наш спільний дім, а світовий спокій та злагода між людьми і державами – головна умова існування землі і людства.
У процесі національно – патріотичного виховання потрібно враховувати таку систему компонентів духовного світу особистості українця:
1) національна психологія – психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, захисника прав особистості і державної незалежності, духовної спадщини народу;
2) національний світогляд – система поглядів, переконань, ідеалів, які складають основу національної духовності;
3) національна правосвідомість – життя за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності і милосердя;
4) національна мораль – людяність, доброта, милосердя, співпереживання як найбільші духовні надбання;
5) національний спосіб мислення – своєрідна істотність, завдяки чому із століття  в століття відтворюються і розвиваються самобутня культура і душевне багатства українців;
6) національний характер і темперамент – гостинність і щедрість, талановитість, глибокий ліризм, свободолюбство;
7) національна ідеологія – ідейне багатство нації, система філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних поглядів і переконань;
8) національна свідомість та самосвідомість – почуття гордості за приналежність до української нації.
Реалізація патріотичного виховання здійснюється через ряд етапів. Дослідник О.Вишневський виділяє три етапи:
I етап. Формування раннього етнічного самоусвідомлення, яке розпочинається в родині шляхом передачі традицій та обрядів;
II етап. Національно-політичне самоусвідомлення, яке відбувається під впливом усвідомлення соціального життя, вивчення історії та культури. Молода людина починає  замислюватися над долею своєї нації, у неї формується почуття поваги до рідної країни, почуття національної гідності;
III етап. Державно-політичного самоусвідомлення. Передумовою успішного становлення державного патріотизму є почуття  причетності до своєї нації і розбудова власної державності. В умовах єдиної держави формується політична нація як єдність всіх громадян країни незалежно від їх етнічної приналежності. Тому патріотами стають не лише  етнічні українці, а  й представники інших етнічних груп, що проживають на теренах України і турбуються про її благо.
Модель учня-патріота
1) прагне вивчити українську мову, вільно нею володіти,
2) вивчає історію нашої країни, рідного краю,
3) знає глибоке історичне коріння
 4) як волонтер, збирає теплі речі, продукти, ліки, засоби гігієни для воїнів,
5) пише листівки бійцям,
6) купляє та читає українську книгу,
7) не просто любить природу, а й оберігає її, прагне, щоб було екологічно чистим довкілля,
8) глибоко знає рідну символіку й з повагою ставиться до Державних Прапора й Герба України, із хвилюванням співає Гімн.

Результатом патріотичного виховання має бути сформованість почуття патріотизму, яке означає прояв особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння українською мовою.
Глибокі почуття патріотизму – це та непомітна, але міцна пуповина, яка утримує особистість у колі морально-духовної святості, спонукає до високих духовних діянь – від любові до мами і тата до уболівання за свою країну.
Але не варто замикатися в національних межах. Наша нація є організованою частиною всього розмаїття народів, які населяють планету. Ми маємо готувати людину, органічно адаптовану до життя у світі багатоманітних зв’язків.
Полікультурність – ознака сучасності. Процес формування в молоді почуттів поваги й поціновування Людини як найвищої цінності на землі, толерантного ставлення до представників інших націй і народностей має тривати все життя. З цього приводу притча.
У процесі обміну полоненими з Пакистанського полону був звільнений індійський розвідник. Він був дуже секретний агент, тому його перевозили вночі через пустелю. Він попросив конвоїрів, щоб ті, коли перетнуть кордон Палестини і в’їдуть в Індію, зупинились і випустили його, щоб він зміг поклонитись рідній землі, поцілувати її.
Конвоїри так і зробили. Агент, проклинаючи палестинську ненависну землю, цілував ту, що була під ногами, плачучи від радості. Через кілька хвилин конвоїр підійшов і сказав: «Вибачте, наш навігатор помилився, ми ще на Пакистанській землі, до Індії – 30 км».
Висновок: не потрібно розділяти землю, земля – це те, що нас об’єднує.
Враховуючи толерантне ставлення до Людини, слід виховувати в учнів  переконання:
ü всі люди на землі рівні;
ü вони носії ціннісних людських якостей, хоч вирізняються певною етнічною ментальністю;
ü немає поганих, морально неповноцінних етнічних груп, є лише окремі члени тих чи інших національних спільнот, які через суб’єктивні й об’єктивні причини можуть робити негативні дії або вчинки.

РОЛЬ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА В НАЦІОНАЛЬНО – ПАТРІОТИЧНОМУ ВИХОВАННІ
Провідна роль у організації патріотичного виховання учнів належить класному керівнику.
Ефективність патріотичного виховання в системі виховної роботи класного колективу значною мірою залежить від спрямованості виховного процесу, методів і форм його організації.
Звертаємо увагу на те, що характер ціннісного ставлення особистості до суспільства та держави змінюється з віком. Тому класному керівникові слід ураховувати вікові особливості учнів.
У молодшому шкільному віці важливо формувати здатність дитини пізнавати себе як члена сім’ї, родини, дитячого угрупування; як учня, жителя міста чи села; виховувати у неї любов до рідного дому, школи, вулиці, своєї країни, її природи, рідного слова, побуту, традицій.
У підлітковому віці виховується духовно осмислений, рефлексивний патріотизм, який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх та чужих прав та свобод.
У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісного ставлення до Батьківщини є відповідальність і дієвість. Старшокласники не лише ідентифікують себе з українським народом, але й прагнуть жити в Україні, пов’язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її становлення як суверенної, незалежної, демократичної, правової, соціальної держави; поважати Конституцію України, виконувати норми законів; бережно ставитися до культури народу України; володіти рідною та державною мовою; визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.
Основними формами патріотичного виховання школярів є:
· інформаційно-масові: дискусії, диспути, конференції, інтелектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії держави і права, створення книг, альманахів тощо;
· діяльнісно-практичні: творчі групи, екскурсії, свята, ігри-драматизації, огляди-конкурси;
· інтегративні: шкільні клуби, фестивалі, гуртки;
· індивідуальні: доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота;
· наочні: шкільні музеї та музейні кімнати, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди, експозиції про подвиги героїв.
Одна з найскладніших і найгостріших проблем, над якими треба працювати і в теоретичному і в практичному планах – це проблема виховання моральних цінностей засобами слова, адже слово вчителя, як інструмент впливу на душу вихованця, нічим не замінити.
     Справжня суть виховної роботи полягає не у наших розмовах з дитиною, не безпосередньому впливові на дитину, а в організації життя дитини.
Але практика доводить, що найбільш результативним формування патріотичної особистості школяра буде за умови застосування у навально-виховному процесі інноваційних педагогічних технологій: цілеспрямованого, систематичного й послідовного впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчально-виховний процес, а саме: інтерактивних уроків, факультативних курсів, позакласних заходів, екскурсій, соціального проектування, пошуково-дослідницької діяльності, музейної справи, учнівського самоврядування, експериментальної роботи тощо
Ви зі мною погодитись, що ми можемо вихованцям кожного дня розповідати про національну свідомість, читати довжелезні лекції, але не досягти поставленої мети. Ні для кого не секрет, що активні методи працюють краще, ніж слова.
Тому в організації національно – патріотичного виховання школярів  пріоритетну роль доцільно відводити активним методам,  застосування яких ґрунтується на демократичному стилі взаємодії, сприяє формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості. До таких методів відносять соціально-проектна діяльність, ситуаційно-рольові ігри, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, ігри-драматизації, створення проблемних ситуацій та ситуацій успіху, аналіз конфліктів і моделей стилів поведінки тощо.
         З метою організації патріотичного виховання учнівської молоді у школі  слід проводити заходи:
ü    які виховують любов до української мови«Свято рідної мови», «Шевченківське слово», мовно-літературні конкурси;
ü    пов’язані з вивченням історії рідного краю і народу: історичне краєзнавство: відвідування місць історичних подій, вивчення літератури, збирання документів та матеріальних пам’яток, влаштування виставок, заочна подорож «Україно ти моя прекрасна», святкування Дня Конституції, Дня незалежності України, Дня Соборності України;
ü    військово-патріотичного виховання: фестиваль інсценованої  патріотичної пісні; святкування Дня перемоги, Дня збройних сил України, дня пам’яті Героїв Крут; «Козацькі забави»; інтелектуальні вікторини «Пишаємося подвигами предків», уроки пам’яті, уроки мужності  «Зростаємо громадянами - патріотами землі, що Україною зоветься», «Діти, молодь у підпіллі в роки минулої війни»
ü    архівно-пошукові: зустрічі з ветеранами Другої Світової війни, родичами загиблих захисників Батьківщини, випуск плакатів, буклетів, газет за матеріалами пошукової діяльності; участь у «Вахтах пам’яті», «Ветеран живе поруч»;
ü    екскурсії до музеїв військових частин, установ, підприємств, вищих навчальних закладів, зустрічі з ветеранами війни, праці та військової служби, походи місцями бойової слави, пошукову роботу, участь у роботі клубів і гуртків патріотичного спрямування; акції з метою упорядкування меморіальних комплексів, пам’ятників, братських могил, інших поховань захисників Вітчизни;
ü    лекції, бесіди («Я – громадянин-патріот незалежної держави України», «Пам’яті вдячні нащадки», «Моя рідна Україна», «Знати і поважати Герб своєї Вітчизни, Прапор, Гімн», «Наша вітчизна - Україна», «Державна символіка Батьківщини», «Твої права та обов’язки», «Патріотизм-нагальна потреба України», «Моя земля – земля моїх предків», «Україно, матінко моя», «Символи України», «І синє небо, і жовте колосся», «Народні символи» тощо);
ü    конкурс «Я – маленька україночка»,
ü     благодійні ярмарки
ü    семінари, «круглі столи», конференції («У пам’яті світ врятований», «Утверджувати ідеали культури миру – служити миру», «Люблю я свій народ – ціную його звичаї»,  «Я і соціум: проблеми самореалізації» (спільно з психологом), «Що значить бути патріотом?», «Ми – європейці: реальність і перспективи»;
ü    уроки пам’яті («Зростаємо громадянами-патріотами землі, що Україною зветься», «Наша вулиця носить ім’я героя війни», «Бойові нагороди воїнів, полководців, які визволяли Україну від нацистів»);
ü    години спілкування «Кольори, що дають надію», «Виховання поваги до державної символіки – важливий елемент виховання патріотизму», «Ми всі – українці, єдина сім’я» Я – громадянин і патріот держави», «Я – українець!», «Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!»);
також можна організовувати :
ü    марафон ерудитів «Моя держава – Україна»;
ü    віртуальні мандрівки  «Я живу в Україні», «Визначні куточки України» ;
ü    загальношкільні акції «Лінійка у вишиванках»
ü    патріотичні флеш-моби «За єдину Україну!», «Вибрати не можна тільки Батьківщину», «Діти за мир у всьому світі!», «Сила дружби».
ü    зустрічі з ветеранами війни, праці та військової служби;
ü    походи місцями бойової слави;
ü    пошукову роботу; участь у роботі клубів та гуртків патріотичного спрямування; акції з метою упорядкування меморіальних комплексів, пам’ятників, братських могил, інших поховань захисників Вітчизни;
ü    заняття під час проведення «Дня цивільної оборони» з ознайомлення з основними зразками техніки й озброєння Збройних Сил України, набуття початкових навичок користування ними, підвищення фізичної загартованості в інтересах підготовки до захисту Вітчизни; відпрацювання практичних дій учнів, вихованців і працівників навчальних закладів щодо захисту свого життя та здоров’я в умовах виникнення надзвичайних ситуацій, проведення тренувальної організованої евакуації;
Крім того, доцільно:
-           залучати дитячі і  молодіжні громадські організації до соціального становлення дітей і молоді, розвитку духовності та зміцнення моральних засад, виховання любові та поваги до історії свого народу;
-           налагоджувати співпрацю з органами виконавчої влади, громадськими організаціями, закладами культури й освіти щодо героїко-патріотичного виховання учнівської молоді, пропаганди кращих здобутків українського суспільства, виховання почуття гордості громадян за свою Батьківщину;
-           сприяти створенню та діяльності військово-патріотичних об'єднань, клубів та гуртків за інтересами, молодіжних та дитячих центрів творчості, фізкультурно-спортивних і туристських клубів.
Одним із дієвих засобів національно-патріотичного виховання є проведення таких дитячих та молодіжних ігор у позаурочний час, як всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра «Сокіл» («Джура»).
Ефективним засобом розвитку національної свідомості є народознавчий музей, тому що в ньому можна доторкнутись до історії рідного краю, Батьківщини на яву. Музей – це не кімната, набита різними речами, це місточок між минулим та теперішнім. ( працюємо над створенням музейної кімнати)
Доречним також буде проведення інформаційної хвилинки «Тиждень моєї України». Наприклад, захід проводити щопонеділка за 15 хвилин до початку першого уроку.
Для того, щоб дізнатися, які ж форми роботи слід обирати для виховання національної свідомості, необхідно урахувати психологічні аспекти національно-патріотичного виховання учнівської молоді.  Але за один день патріота виховати не можна. Цей процес довготривалий і системний. Тому і початок закладання паростків патріотизму потрібно починати ще в дошкільному віці, в родині, як головному осередку виховання особистості дитини. 
Запропоновані виховні справи мають стати поштовхом до подальшої роботи з об’єднання учнів, педагогів, батьків довкола спільної цінності – територіальної цілісності держави, згуртованості суспільства, розв’язання проблем шляхом діалогу, пошуку загальнонаціонального консенсусу.
Виховна система в нашій школі побудована на програмі «Я – Родина - Україна», яка включає в себе різні напрямки роботи. Виховання патріотизму починається із свідомого, відповідального, патріотичного ставлення до рідного класу, рідної школи. І його виховання повинно починатися з першого класу: спочатку - це посвята в добрики, коли учні стають мешканцями "Країни добра" (дитячої організації учнів 1-4 класів, а згодом – активна участь у шкільному житті.

НАЦІОНАЛЬНО – ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ НА УРОКАХ
 Але виховання національної свідомості не повинне закінчуватися на виховних заходах, але і здійснюватися на кожному уроці кожним педагогом.
Діти мають безпосередній зв'язок з тим, що відбувається в країні: їхні батьки мобілізовані й застосовують зброю, працюють волонтерами, беруть участь у громадських акціях та ін. Тому психолого-педагогічні працівники мають бути готовими до непростих запитань від учнів, на які важливо дати компетентні й водночас коректні відповіді. Варто надавати дітям чіткі й зрозумілі пояснення, не давати нездійсненних обіцянок, а головне утримуватися від коментарів, спрямованих на підривання національної безпеки чи руйнацію національної єдності в державі. Натомість потрібно розповідати учням, що держава і громадянське суспільство роблять усе можливе для відновлення миру та порядку в країні, відбиття зовнішньої агресії проти України, що лише в національній єдності та національній гідності наша сила й незламність.
Педагоги і психологи навчальних закладів повинні залишатися спокійними і виваженими, за необхідності заспокоювати дітей, створювати психологічно комфортну атмосферу в закладах освіти і допомагати учням адекватно ставитися до подій. Педагогам необхідно бути завжди готовими до діалогу зі своїми учнями. Постійний контакт з учителями та друзями допоможе учням відновити відчуття безпеки й захищеності. У такі часи відданість, співчуття та комунікативні навички вчителя стають особливо важливими.
Якість виховного процесу напряму залежить від рівня підготовленості педагогів до кожного заходу; використання різноманітних методів і форм; знання і вмілого врахування вікових й психологічних особливостей дітей; відвертості, емоційності, оптимізму та активної патріотичної позиції вчителя.
Кожний  урок  у  школі,  крім  навчальної  мети,  має  переслідувати  і  мету патріотичного  виховання,  тобто  сприяти  формуванню  гуманістичних поглядав високоморального громадянина-патріота України.
Під час формулювання виховної мети  доцільно використовувати такі дієслова:
-       викликати почуття захоплення, гордості, відповідальності, співчуття радості, поваги, презирства тощо;
-       виховувати патріотизм, гуманність, почуття національної гідності, працелюбність, незалежність, об’єктивність, рішучість, цілеспрямованість, сміливість;
-       виявити ціннісні орієнтації;
-       мотивувати патріотично-громадянські вчинки;
-       схарактеризувати історичні умови, ідеї, погляди;
-       підвести до висновку, розуміння важливості, цінності;
-       формувати погляди, свідомість;
-       розкрити роль, спрямованість;
-       сприяти вихованню патріотизму.